Регистрация  Забыли пароль?

 


Привітання від Івана


З новим роком, браття милі,

В новім щастю, в новій силі

Радісно вітаю вас

І бажаю, щоб в здоров'ю,

В мирі, з братньою любов'ю

Відтепер ішов вам час.

І бажаю, щоб трудяще

Те життя вам якнайкраще

Без біди минало всім,

Щоб думками ви міцніли,

Багатіли, не бідніли,

Щоб веселий був ваш дім.

І бажаю, щоб ми згідно,

Сміло, свІдомо, свобідно

Йшли до спільної мети:

В своїй хаті жить по-свому,

Не коритися нікому,

Лад найкращий завести.

Сим бажанням вас вітаю

І по давньому звичаю

Повну чарку догори!

Щирій праці Бог поможе.

Дай нам Боже все, що гоже!

Що не гоже — чорт бери!


Богдан Йович | Открыть | Комментариев 10

З усього Братства посадили лише Його


"Неначе ляля в льолі білій, Святеє Сонечко зійшло..."


Богдан Йович | Открыть | Комментариев 22

Вы Йожега в тумане помните? Тогда - читайте дальше (перепост)


Некоторое время назад в блоге «Новой газеты» во время обсуждения интервью Юрия Норштейна родилась инициатива – помочь мастеру собрать деньги на завершения его гениального проекта. Я взяла на себя практическую часть дела – достала контакты и написала письмо. Вчера пришел ответ от Юрия Норштейна. Цитирую практически целиком. 
…Юля, я не могу принять Ваше предложение о сборе средств на фильм "Шинель", в этом случае я чувствовал бы себя крайне неуютно. Но,если Вы хотите поучаствовать в фильме "Шинель", то у меня есть просьба: разместите, пожалуйста, в Вашем блоге информацию о продаже наших книг. Рекламы у нас, в общем, никакой, и поэтому дополнительная информация на Вашем блоге может способствовать привлечению покупателей. Книги можно купить на нашей студии на Войковской, по адресу - 1-ый Войковский проезд, дом 16, корпус 1, подъезд 1-А, по субботам с 12 до 15 часов, Как правило, я сам в это время стою "за прилавком" и желающим подписываю книги.Для некоторых более обеспеченных покупателей я могу делать рисунки на форзацах книг. (Карта проезда к нам на студию есть на нашем сайте http://norshteyn.ru/ в разделе "Снег на траве") 
МОЙ КОММЕНТАРИЙ: Господа, это не реклама. Это реальная возможность для всех пообщаться с гениальным кинематографистом, сказать ему спасибо за то, что он сделал (и я, надеюсь, еще сделает) для всех нас. Это реальная возможность приобрести за гроши рисунок, который через сто лет будет стоить несколько тысяч долларов. Это возможность помочь Норштейну достроить «Шинель».


Богдан Йович | Открыть | Комментариев 2

підсумки конкурсу Краща українська книга 2010.


Переможцями конкурсу Краща українська книга стали 900-сторінковий роман найяскравішої вітчизняної письменниці Оксани Забужко і книга Олеся Ільченка про найвідомішого київського архітектора Владислава Городецького.

Вже другий рік поспіль читачі та журі літературного конкурсу Корреспондента поділяють переможців за гендерною ознакою. Так, номінація Документалістика, що представляє твори нехудожніх жанрів, знову окупована чоловіками, а Белетристика, що представляє романи, оповідання й повісті, - прекрасною статтю.

При цьому твір Олеся Ільченка Місто з химерами - біографічний роман про відомого київського архітектора початку ХХ століття Владислава Городецького - художня проза. Однак автору, що ґрунтовно відпрацював архівні та історичні матеріали, вдалося настільки правдоподібно відтворити життя міста тих років, що багато читачів визнали роман документальним. Корреспондент не став сперечатися - Місту з химерами дісталося перше місце в номінації Документалістика.

На другій позиції - дебютна книга Максима Кідрука Мексиканські хроніки, в якій він захоплююче і з гумором описав свою подорож дикуном до Мексики. Втім, головна ідея цього пригодницького тексту цілком серйозна: мрійте, дерзайте, і ваші бажання, навіть які здаються неймовірними, обов'язково здійсняться.

Третє місце посіла збірка есеїв Флешка-2gb Юрія Іздрика, літератора, перекладача, художника, музиканта і духовного соратника Юрія Андруховича.

Юрій Іздрик і Олесь Ільченко

Однак письменниці, які монополізували нібито "несерйозну" номінацію Белетристика, за ґрунтовністю творів і порушеними у них питаннями нітрохи не поступаються, а іноді і залишають позаду чоловіків-переможців.

Так, на першому місці розмістився майже 900-сторінковий роман-епопея, результат семирічної роботи Оксани Забужко Музей покинутих секретів - практично історія України ХХ століття, викладена в біографіях кількох поколінь. На другому місці - книга Марії Матіос Чотири пори життя, в якій вона міркує про те, як з роками змінюється світосприйняття жінки, її думки і почуття. Замикає трійку переможців Ірен Роздобудько із збіркою філософськи-психологічних оповідань Гра в пацьорки.

Оксана Забужко

Ці книги відображають нинішні літературні симпатії українців, оскільки обійшли своїх суперників ще на першому етапі конкурсу - в читацькому голосуванні, яке проходило з 1 березня по 1 липня, і потрапили у ТОП-5 кожної з номінацій. При цьому журі, яке визначило переможців з лідерів читацького голосування на другому етапі, відзначило, що в цьому році глас народу, як ніколи, збігся з особистими смаками і пристрастями професіоналів.

Остаточні крапки над і в нинішньому конкурсі ставили мистецтвознавець і публіцист Ігор Бондар-Терещенко; музикант, лідер групи Океан Ельзи Святослав Вакарчук; літературознавець, кандидат філологічних наук Леся Демська-Будзуляк, президент Форуму видавців у Львові Олександра Коваль; автор і ведучий на каналі Кіно Євген Михайлов; поет, віце-президент Асоціації українських письменників Тарас Федюк; керівник відділу культурно-просвітницьких програм Радіо ЕРА Олексій Ананов і головний редактор тижневика Час, мистецтвознавець Юрій Чекан.

Джерело - Новинар.


Sleepwalker ° | Открыть | Комментариев 20

настоящая "Маша и медведи"


Давным-давно, в одной маленькой, затерянной в лесах деревушке, жили были дед и баба, и была у них внученька Машенька. Как-то раз пошла Машенька в лес по-грибы … да и потерялась. Солнышко давно уж полдень прошло-прокатилось, к закату клонится, пора домой возвращаться, да нет дороги, затерялась тропиночка. Вокруг лес дремучий, ели вековые, ветвями по лицу хлещут, корни ноги обвивают, идти не дают.

Долго ли коротко, вышла Машенька на полянку, видит избушка лесная стоит, да не просто избушка, а терем целый: ставеньки у теремочка тесовые, да запоры дубовые, сени кленовые, половицы ясеневые. Зашла Машенька в терем – пустой стоит, нет хозяев дома, только стол накрыт, да три миски стоят, да три ложки лежат, да три стула стоят. Села Машенька на большой стул – да велик он ей оказался, взяла в руки ложку – сил едва поднять хватило. Пошла Машенька, села за средний стул – не удобен он ей, взяла в руки ложку велика да тяжела оказалась. Села девочка за третий стул – впору пришелся ей, взяла ложку – как раз по руке. Мало-по малу, съела всё, что в миске было…

Время позднее, запалила Машенька свечку, да пошла по дому бродить-искать, где бы отдохнуть. Зашла в спаленку, видит – три кровати стоят: большая, средненькая да совсем маленькая. Прилегла Машенька на большую – жесткая слишком, прилегла на среднюю – неудобно ей. Прилегла на маленькую – впору пришлась. Укрылась Машенька одеялом пуховым, зарылась в подушки мягкие, да и уснула. Знала бы Машенька, к кому в гости попала – прочь бы бежала, без оглядки, сверкали бы лишь пятки. Да только спит девочка, сны видит… А жили в том тереме три медведя: Михайло Потапыч, Настасья Филлиповна и маленький медвежонок Мишутка.

Стемнело уж, луна сквозь деревья проглядывает, филин в чаще ухает, вдруг – шум да треск, то медведи домой идут. Подошли к дому, повел носом Михайло Потапыч: « Уф-фу, человечьем духом пахнет!». Потянула воздух Настасья Филипповна: «Уф-фу, не иначе охотник в терем забрался, вот я его!». Шмыгнул носом Мишутка: «Уф-фу, убьем его и сердце его съедим! ». Заходят медведи в дом, видят – еда почата, а Мишуткина миска – так совсем пуста. Зашипел, заворчал Мишутка: «Съесть его, съесть его!». Заходят медведи в спаленку, видят постели смяты, а на маленькой, Мишуткиной – девочка спит. «Уф-фу, это девочка!», - проворчал Михайло Потапыч. «Уф-фу, маленькая!», - проворчала Настасья Филипповна! «Съесть её, съесть её!», - зашипел Мишутка. Проснулась Машенька, да не тут-то было, схватили её медведи, посадили в клеть, заперли, да стали совет держать, как с ней быть, да что делать.
- «Отпустим её, маленькая еще», - говорит Михайло Потапыч.

- «Ага, отпустим, а она охотников приведет, - говорит Настасья Филипповна. – Пусть у нас живет, по дому помогает. Вырастет, тогда и решим, что дальше делать».

-«Съедим её, съедим её!» - шипит Мишутка.

Долго ли, коротко спорили медведи, а сморил их сон крепкий. Спит Михайло Потапыч, храпит громко. Спит Настасья Филипповна, во сне ворчит. Спит Мишутка, во сне шипит: «Съесть её, съесть её!» Только Машенька не спит, от страха дрожит, бежать думает. Разобрала стенку клети, да и бросилась бежать без оглядки, лишь бы от терема подальше, да от медведей страшных скрыться. Много ли, мало ли времени прошло, проснулись медведи, смотрят – стена разобрана, нет девочки. «Уф-фу, догнать её, догнать её», - ревет Михайло Потапыч! «Уф-фу, поймать её, поймать её!», - рычит Настасья Филипповна! «Уф-фу, съесть её, съесть её!», - шипит Мишутка.

Бросились медведи в погоню. Бегут – лес расступается, ветви дорогу им показывают, трава сама под ноги стелется. Нагнали Машеньку, прыгнул на неё Мишутка, да и загрыз насмерть. Вырвали у Машеньки сердце, принесли домой, изжарили да съели, а саму Машеньку Михайло Потапыч положил в колоду дубовую, да схоронил в лесу.

Много ли времени прошло, мало ли, про то никто не ведает, не знает. Да только стали замечать медведи, что не весел стал Мишутка, не играет больше, не резвится.

- «Уф-фу, что с тобой, сыночек мой?», - Михайло Потапыч спрашивает.
- «Уф-фу, что с тобой, дитятко моё?», - Настасья Филипповна спрашивает.
- «Уф, уф, - плачет Мишутка. – Мертвая Машенька ко мне по ночам приходит, сердце своё назад требует».

Испугались медведи. Вечером погасили свет, вроде как спать легли. Не спит Михайло Потапыч, от злости зубами скрипит. Не спит Настасья Филипповна , когтями хрустит. Не спит и Мишутка, со страху скулит. И только пробили часы полночь, как заухал в чаще филин, закричала желна, засветилась могилка Машеньки. Раскрылась колода дубовая, вышла из нее Машенька – волос к волосу уложен, губки алые, на бледных щеках румянец играет, да только мертвые глаза огнем горят, а в груди дыра страшная, откуда медведи сердце вырвали. Подошла девочка к терему:

- «Тук-тук, отпирайте запоры дубовые, открывайте двери кленовые, верните мне моё сердце!, - тихим голосом говорит мертвая Машенька. – А не то когтем медным дверь процарапаю и зубом железным загрызу Мишутку!»
- «Уф-фу, уходи, нет у нас твоего сердца, съели мы его!», - рычит Михайло Потапыч.
- «Уф-фу, уходи, возвращайся в могилку, не отдадим тебе Мишутку!», рычит Настасья Филипповна.
- «Уф, уф, - плачет Мишутка. – Не отдавайте меня Машеньке, она меня когтем медным изорвет, зубом железным загрызет!».
- «Тук-тук, отпирайте запоры дубовые, открывайте двери кленовые, верните мне моё сердце!, - говорит мертвая Машенька. – Я уже одну дверь когтем медным процарапала, один запор перегрызла, скоро в терем войду, зубом железным загрызу Мишутку!»
Тут пропели петухи, мертвая Машенька вернулась к могилке, легла в колоду дубовую, накрылась крышкой и затихла.

-«Уф-фу, ушла!», - рычит Михайло Потапыч.
- «Уф-фу, вернется!», рычит Настасья Филипповна.
- «Уф, уф, - плачет Мишутка. – Не отдавайте меня Машеньке!»

Пошел Михайло Потапыч к Машенькиной могилке, видит - могилка разрыта, стоит колода крышкой закрыта. Попробовал Михайло Потапыч крышку открыть – не может, держит мертвая Машенька изнутри когтем медным крышку. Взял тогда он гвозди и прибил крышку накрепко, да закопал могилку. Пришел Михайло Потапыч домой да и говорит: «Уф-фу, не придет больше Машенька, я крышку гвоздями забил, могилку закопал». - «Уф-фу, не придет!», радуется Настасья Филипповна. «Уф, уф, - плачет Мишутка. – Придет, придет!»

На другую ночь только пробили часы полночь, как заухал в чаще филин, закричала желна, засветилась могилка Машеньки. Выпали гвозди из крышки, раскрылась колода дубовая, вышла из нее мертвая Машенька – волос к волосу уложен, губки алые, на бледных щеках румянец играет, да только мертвые глаза огнем горят, а в груди дыра страшная, откуда медведи сердце вырвали. Подошла девочка к терему:

- «Тук-тук, отпирайте запоры дубовые, открывайте двери кленовые, верните мне моё сердце!, - тихим голосом говорит мертвая Машенька. – Я уже одну дверь когтем медным процарапала, вторую процарапаю и зубом железным загрызу Мишутку!»
- «Уф-фу, уходи, возвращайся в колоду!», - рычит Михайло Потапыч.
- «Уф-фу, уходи, не отдадим тебе Мишутку!», рычит Настасья Филипповна.
- «Уф, уф, - плачет Мишутка. – Не отдавайте меня Машеньке, она меня когтем медным изорвет, зубом железным загрызет!».

Тут мертвая Машенька когтем медным вторую дверь процарапала и вошла в терем:
- «Тук-тук, я двери процарапала, я в терем вошла, верните мне моё сердце! - тихим голосом говорит мертвая Машенька». Бросилась мертвая Машенька на Мишутку и загрызла его железным зубом. Тут пропели петухи, мертвая Машенька вернулась к могилке, легла в колоду дубовую, накрылась крышкой и затихла.

«Уф-фу, сыночек наш умер!», - плачет Михайло Потапыч.
«Уф-фу, не надо было сердце Машеньки есть!», - плачет Настасья Филипповна.

Схоронили они Мишутку, поплакали, да стали думать, как дальше жить. Поставил Михайло Потапыч в дом запоры медные, да двери железные, чтоб мертвая Машенька когтем не процарапала, да в дом не вошла.

Ночью, лишь только пробили часы полночь, как заухал в чаще филин, закричала желна, засветилась могилка Машеньки. Выпали гвозди из крышки, раскрылась колода дубовая, вышла из нее мертвая Машенька – волос к волосу уложен, губки алые, на бледных щеках румянец играет, да только мертвые глаза огнем горят, а в груди дыра страшная, откуда медведи сердце вырвали. Запрудила мертвая Машенька ручеек, потекла водица студеная в Мишуткину могилку. Вышел мертвый Мишутка из могилки, побежал к дому. Стучит в двери железные:

- «Уф, уф, - плачет Мишутка. – Батюшка-матушка, отворите-отоприте, мертвая Машенька ручеек запрудила, студеная водица в мою могилку натекла, холодно мне в сырой земле лежать, пустите домой». Сняли медведи запоры медные, открыли двери железные, вошла в дом мертвая Машенька и загрызла Михайло Потапыча и Настасью Филлиповну.


Давно это было. Дед с бабой с горя по Машеньке пропавшей умерли, да и деревеньки той больше нет. Только в лес тот проклятый до сих пор никто не ходит.

нагло стырено тут


Богдан Йович | Открыть | Комментариев 3

Музыка : Крис Аллен  Настроение : завершительное    

Правильный образ жизни (?) :)


 

  Circular Walking Bookshelf

artfucker | Открыть | Комментариев 6

1564


...


Богдан Йович | Открыть | Комментариев 1

Актуальненько


Инфантилизм. Е. Евтушенко

Мальчик-лгальчик, подлипала,
мальчик-спальчик с кем попало,
выпивальчик, жральчик, хват,
мальчик, ты душою с пальчик,
хоть и ростом дылдоват.
Надувальчик,
продавальчик,
добывальчик.
пробивальчик,
беспечальник,
хамом хам,
ты, быть может, убивальчик
в перспективе где-то там .
Неужели, сверхнахальник,
книг хороших нечитальчик,
если надо - то кричальчик,
если надо - то молчальчик,
трусоват, как все скоты,
ты еще непонимальчик,
что уже не мальчик ты?


Миринка Лучистая | Открыть | Комментариев 4

Настроение : втома від дурості    

Я проти...


 
проти чиновників, яким шкода гривні на культуру. У той же час як мільйони ідуть, м’яко кажучи, в «трубу» (на канари, коханок, тачкі)…

проти бездарних фільмів на «патріотичну» тематику. Від перегляду таких фільмів хочеться блювати і вони тільки псують імідж кіно. Як говорить Хайям, краще вже нічого.

проти зациклених на Шевченкові поєтів. Шевченко – це минуле. Ми потребуємо оновлення, осучаснення, наголосу на проблемах сьогодення. А не того, що вже було.

проти вихованої на застарілих зразках інтелігенції, що тягне нас назад. Ці люди – не такі, яких потребує мо. Те, що було актуальним 100 років тому, не є таким сьогодні.

проти інертного та напівфашистського націоналізму. Голі гасла можуть полонити на хвилину, але потім залишається почуття розчарованості і недовіри до національної ідеї взагалі.

 

п.с. написано під враженнями від презентації книги "Крути" Ярослава Гаврилюка


para-bellum | Открыть | Комментариев 10

Настроение : меланхолия    

Птица


И птица я высокого полета, 
И на людей смотрю из высока.
Высокомерна я, горда или жестока,
И от земных будней очень далека..

Мне суждено летать всю жизнь над морем,
И с гор высоких гордо вниз смотреть.
И не убить меня ни горечъю, ни горем!
Я сквозь обиды буду гордо вверх лететь!

Меня не ранит больше боль розлуки,
И сердце камнем стало уже давно!
Дано в крылья превратились руки,
Я стала птицей! Все! Так решено!

Теперь любить по правилам не буду!
Я буду жечъ сердца! Топтать их в прах!
Твою измену и предательство забуду!
Забуду боль, обиду, грусть и страх!

А если вновь ты станешь на моем пути
Я не встревожусь, не потеряю слов!
Я просто тебя попрошу уйти
Из моей жизни - умерла любовь..!!!

 

Альбіна В.В., автор LitClub

 


para-bellum | Открыть

Настроение : котячо-сесійний    

Люблю...


Люблю я Андруховича. Ще молодого і не битого життям. Ще до появи СУЧукрліту. Ще до появи матів і сексу у романах.

Скажете, що не було такого?

А я скажу, що був і приведу його слова:

ЛІТОҐРАФІЇ СТАРОГО СТАНІСЛАВА

3. КОТЯЧИЙ КОНЦЕРТ

Добрий вечір тобі, пане професоре!
пане кредиторе смутку і покори!
Поки жовтий місяць небо переоре,
вихлюпнем з мундирів душі, наче море…

Ми повисли на деревах — ми нічні коти,
чорним вереском утроб сколихнемо смерк,
виліплені з відчаю й темноти,
ми — зеленоокі, немов Месмер…

Заволаємо з гілляк, ніби з чорних веж,
брязнемо по ліхтарях — зареве сурма:
це тобі за милість, якою звеш
покарання тіла і гніт ума,
за братів,
що пересліпли по темницях без вогню,
за сестер,
що в тухлих брамах продають суцвіття цнот,
за любов, і підданість, і брехню,
і також за те, що ти патріот! —

Панство лилики, сичі і летючі жаби!
з нами разом завищіть із верховіть,
і вилискуйте рулади, і вигавкуйте силаби,
і хрипіть, і скреготіть, і голосіть…

Товариство — хатні відьми і підземні духи!
вилітайте з коминів і домовин,
доливайте в наші горла скрухи і отухн,
щоб у сні перевертався песій син —

перевертень і макака,
академік (демікака),
какаду!
слимачисько у шляфроці
з моноклем в дірці,
а не в оці,
гола ду…
капосна мерзенна мухо,
каверзне казенне вухо!..

Ми повисли на деревах — ми нічні коти,
наші голоси жаскі і гнівні.
Ми — найглибші плями в пащі темноти,
нам іще не піли треті півні.

Височійте, золоті імперські слупи!
(і касарні, і катівні, і пацючі цюпи).
Може, й нагадають різками по спинах
скалки битих вікон

і слова на стінах?

Крейдяні слова «любов» і «мир»…
 

А в мене п...ц СЕСІЯ!!!!!!!!!!!!!!!!!!!

 


para-bellum | Открыть

Феномен Матіос


Сьогодні пропоную поговорити про феномен пані Марії. Останнім часом її ім'я незмінно звучить на літературних форумах, її книги серед бестселлерів у книгарнях. Несподівана  "Солодка Даруся"  стала ластівкою, яка вивела Матіос у лідери продаж.  Навіть жіночі романи купюютьть  менше.

Але напрошується питання. Некрофілоські історичні романи про життя простої людини, жінки. Це саме те, що потребуємо? Чи дивний нестандартний стиль пані Марії? Некрофільська тематика? Буковина початку 40-х років???

Сама пані Марія заняла незайняту ще ніким до неї нішу і тут до неї прийшов успіх. Вона виявила чудове шосте чуття, і як говорять упіймала бика за роги.

Чи не так?


para-bellum | Открыть | Комментариев 32

Настроение : редакторський    

Топ-2009. Література


 

Не зчулись, а вже добігає до кінця перша декада ХХІ століття. Припустимо, що ми в маршутці люди туляться один до одного, як ті оселедчики в олії. Що то за картина! Потерті джинси, картата куртка «мейд-ін-чайна», сумка через плече із зображенням американського прапора, стандартна зачіска з модної обкладинки, синці під очима, викохані блуканнями віртуальним світом, навушники, від яких луной йдуть шалені акорди бас-гітари... В одній руці у цього «дива» горнятко фаст-фудівської кави, в іншій – книжка...
Яка ж обкладинка її вінчає?
На щастя, це питання зацікавило не лише нас. Яких тільки конкурсів та опитувань не навигадувано, аби визначити кращих з кращих на ниві сучасної української літератури.



Насамперед, скористаємося результатами Всеукраїнського національного конкурсу «Краща книга року», заснованого Державним комітетом телебачення та радіомовлення. Серед десятка номінацій, спрямованих на поціновування друкарської майстерності, розглянемо одну, для нас найціннішу – «Бестселер», створену для об’єктивного виявлення саме читацької думки.

Перше місце завоювала збірочка Марії Матіос з двох ідейнопротиставлених повістей: «Москалиця» та «Мама Маріца – дружина Христофора Колумба». Обидва твори є віддзеркаленням тематичної традиції кінця ХІХ століття. Читаєш, і пригадуються шкільні уроки української літератури... Коцюбинський...Кобилянська... Нехай їхня творчість і відзначається песимістичною одноманітністю, та все ж іноді приємно поринути у текст, позбавлений замашної лайки, надто відвертого змалювання усіх пікантних деталей інтимного життя героїв. Обидві повісті скажуть правдиве слово про Жінку. Її страждання, воістину залізна сила волі та, практично підсвідома, рефлекторна винахідливість Жінки постають у своїй непохитній величності. Що ж різнить «Москалицю» та «Маму Маріцу»? Це, перш за все, інтерпритація найглибшого людського почуття – любові. Якщо перша героїня доводить своїм прикладом можливість існування без цього душевного поривання, то друга - навпаки, робить любов життєствердним критерієм буття.


Далі на нас чекає несподіванка. Друге місце у конкурсі посів Улас Самчук та його вистраждана «Марія». І знову наперед виступає жінка-селянка, що є своєрідним уособленням неньки-України. Голодомор 1932-1933 років, усі ті всенародні страждання, тиранічні знущання правлячого режиму, моральна деградація суспільства, канібалізм (як її неминучий наслідок) та багато інших фактів, що змусять здригнутися від жаху навіть зовсім зашкарублого читача, є таким собі всеохоплюючим фоном. Номінування цього твору є ніби викликом пересиченій епатажністю українській літературі останніх років.


Диплом же третього ступеня дістався професорці престижного римського університету та дочці всесвітньовідомої поетеси Ліни Костенко – Оксані Пахльовській - за твір наукового характеру «Ave, Europe!». У нтому представлено історичний огляд подій Укрїни від падіння Берлінської стіни і до «післяпомаренчевої» регресії. Він розкриває усі ті перешкоди, що чекають на Україну на шляху до Європи з точки зору незаангажованого європейського науковця. Чи потрібні ми Європі? А, головне, чи потрібне нам те офіційне зарахуванння до кагорти європейських країн? Адже один лише такий бажаний статус не змусить стареньку бабцю без шматка хліба покинути жебракування, не зцілиць у мить усіх віл-інфікованих чи хворих на туберкульоз, і точно не зробить наших політиків безгрішними янголами. Ми маємо віднайти європейську утопію у власній національній свідомості, тоді й потреба в членстві в ЄС автоматично відпаде. Такий виносвок робить авторка.

Крім державного, маємо ще кілька приватних конкурсів. Ось, наприклад, не можна оминути увагою відоме дійство, як «Коронація слова»( проект компанії «Крафтс Фудз Україна»). Адже тут відбирали письменників-олімпійців на свій лад.
Цього разу надзвичайно цікавою для аналізу є найпрестижніша та найрибутковіша номінація «Романи».
Отож, першою серед перших була коронована Галина Вдовиченко та її твір «Замок Гербуртів» (виданий під назвою «Тамдевін»). Німий похмурий палац, огорнутий незайманою природою українських Карпат, спостерігає еволюцію стосунків сучасної української художниці та науковця-геолога, що якраз займався дослідженням поведінки вовків у природньому середовищі. Закони вовчої зграї видаються досконалішими за людські... Цей твір можна віднести до жанру типового жіночого роману. Приємно гортати таку книжечку під жалібні завивання зими, коли руки зігріває горнятко гарячого чаю, а душу вишукане художнє слово.


На другому місці в нас «Мексиканські хроніки. Історія одієї мрії» Максима Кідрука. Що ж, назва твору вже знайомить нас з його головними героїнями: Мексикою і Мрією. От саме про другу крилату товаришку ми й поговоримо детальніше. Автор, запалений шаленим вогнем молодості, мандрує колоритною країною Південної Америки. За місяць він обходить шість мексиканських штатів та вісім великих міст. Піраміди ацтеків, місто майя, загублене в джунглях Юкатану...і, найцінніше, люди зі справжнім мексиканським темпераментом та щирими серцями... Своїми історико-географічними відступами твір дещо близький до документального жанру. Але відвертість, емоційність, величезна кількість смішних історій роблять ці подорожні нотатки перлиною художної літератури. 


Останнє місце «Коронації» завоював історичний роман Юрія Сороки «Іван Богун». Приємно визнати, що доля справжнього українського лицаря ХVІІ століття не залишилась поза увагою сучасного автора. Неспокійні, бурхливі часи національно-визвольної війни... Чого тут тільки не було? Але письменник спромігся виокремити саме Івана Богуна як реалізатора цілісної індивідуальної програми. Саме Богун наважився протистояти фатальній для української незалежності політиці Хмельницького. Цей твір,як джерельна вода для спраглого, буде незамінним провідником шукачеві історичної істини.
Ще один конкурс на визначення найкращої книги України провів журнал «Кореспондент». Відбір проводився у два етапи. Спочатку шляхом читацького голосування було визначено десять найкращих книжок у двох номінаціях.


«Белетристика»:
1. Станіслав Константинов «Сутінки»;
2. Люко Дашвар «Молоко з кров'ю»;
3. Галина Вдовиченко «Пів'яблука»;
4. Ірена Карпа «Добло і зло»;
5. Лариса Денисенко «Сарабанда банди Сари»;
6. Андрей Мелехов «Vox populi";
7. Марія Матіос «Москалиця»;
8. Михайло Бриних «Шахматы для дебилов»;
9. Євген Положій, ”Дядечко на ім’я Бог”;
10. Ірен Роздобудько «Дві хвилини правди»;
«Документалістика»:


1. Сергій Мирний «Жива сила»;
2. Дмитро Табачник «Утиный суп по-украински»;
3. Анатолій Кузнєцов «Бабий Яр»;
4. Сергій Руденко «Уряд Юлії Тимошенко»;
5. Віктор Савченко «Україна масонська»;
6. Виктор Киркевич «Киев для романтиков»;
7. Ігор Леськів «Солодкий газ Афганістану»;
8. Валерій Панюшкін, Михайло Зигар за участі Ірини Резник «Газпром, нова зброя Росії»;
9. Ярослав Грицак «Життя, смерть та інші неприємності»;
10.Оксана Пахльовська «Ave, Europe!».



Потім трійку фіналістів обирало високошановане журі, до складу якого увійшли такі поціновувачі українського слова(чи то російсього, але обов’язково пов’язаного з Україною): Святослав Вакарчук ( лідер гурту „Океан Ельзи”), Лесь Герасимчук (поет і культуролог), Олександр Коваль (президент Форуму видавців) та Тарас Федюк (президент Асоціації українських письменників).
В номінації «Белетристика» найкращим літературним здобутком року «Кореспондент» визнав «Сарабанду банди Сари» Лариси Денисенко. Тут не лише назва дивує читача своєю непередбачуваністю. Спочатку ми маємо справу із, здавалося б, звичайнісіньким для свого часу, відлюдькуватим представником схибнутих на роботі прототипів; спострігаємо його розлучення та «нову» закоханність, що проростає з колишніх захоплень... Надто буденно? Але ж ні... Врешті, читач засвідчує відродження особистості і справжнього почуття...


Друге місце виборола вже згадана нами сьогодні Галина Вдовиченко. Тільки цього разу переміг її дебютний твір - «Пів'яблука». Чотири подруги-львів’янки натрапляють на дивакуватий антикваріат – дерев’яне яблуко. Невідомий майстер, видно, вклав у свою роботу щось набагато більше, містичніше за звичайну майстерність, адже його виріб неминуче впливає на долі героїнь. І знову простота та досконалість описаних ситуації та переживань тішить око й душу... Читаюючи твори Вдовиченко, усвідомлюєш: ще не вмерло практично архаїчне прагнення авторів зберегти не лише зміст, а й художньомарковану форму власних висловлювань.
Ну, і, нарешті, останнім в номінації «Белетристика» був нагороджений твір Ірени Карпи «Добро і зло». Письменниця, вочевидь, «впала» у ностальгію. Книжка в двох розділах представляє собою зібрання спогадів безхмарного дитинства і дорослих пригод непосидючої героїні. Щось реальне, а щось - лише плід вічно живої фантазії... В будь-якому випадку це чудовий шанс пізнати Карпу краще. Комусь допоміг вроджений талант, комусь нашуміла епатажність, а хтось просто вразив оригінальністю ідеї...


Що ж до «Документалістики», то тут усі три місця, на противагу художній літературі, поділили між собою чоловіки. Не довіряють наші судді серйозні речі палкій жіночій душі.
Тож першим у нас виявився Віктор Савченко зі своїм науково-творчим доробком «Україна масонська». Тепер маємо історію про масонські ложі. Фактично, весь український уряд в період розпаду УНР (та й сам Тимчасовий уряд) складалися з масонів. Не варто навіть вже й згадувати імена світових геніїв, що належали до славнозвісних братств. Читачеві надається можливість спостерігати процес творення Європи «великими будівельниками» та України в ній, як невід’ємної частини єдиного цілого.
За масонами слідує «Жива сила» Сергія Мирного, що навіює сумні спогади про події весни 1986 року. Чорнобильська катастрофа. Її наслідки ще досі неподолані та,мабуть, ніколи такими й не будуть. Офіцер радіаційної розвідки, якому випала «честь» працювати на станції після сумнозвісного вибуху, щиро ділиться спогадами. Він розкриває перед нами наболілу душу, аби ми, наступні покоління, не повторювали помилок своїх батьків та дідів.


І останній документальний твір, удостоєний винагороди – «Уряд Юлії Тимошенко» Сергія Рудченко.Ну дійсно, куди ж Україні без політики? Книжка являє собою низку критичних досьє на вітчизняних урядовців; не оминає вона й теперішнього прим’єр-мініста та її найближче оточення. Жодному небайдужому громадянину не завадить знати більше про наших урядових керманичів. Бо, як-не-як, саме ми увірили у їхні слизькі руки державну владу. І забирати (чи то пак, видирати ) ту владу – наше законе право.
У цій номінації журі, мабуть, старанно оминало приперчених тем. Кому ж заважає спокійне життя?
Отака наша мандрівочка до «світу друкованого слова».

Що ж, цього року письменницька еліта проявила себе досить різнобічно. Історія української літератури засвітила кілька нових імен. Але, на жаль, перевагу все ж мають завсідники. Так, особливої пошани, як на мене, заслуговує корінна гуцулка, уродженка буковини - Марія Матіос, що справедливо здобула некоронований титул «грант-дами української літератури». За нашими спостереженнями вона відзначилась аж у двох вищезгаданих конкурсах. Крім того, до арсеналу здобутків письменниці не можна не зарахувати перемогу її роману «Майже ніколи не навпаки» в позаминулорічній «Коронації слова». До того ж, Марія Василівна є надзвичайно шанованою серед львівських читачів, де такі її книжки, як «Кулінарні фіглі від Марії Матіос» та «Чотири пори життя» визнані найпопулярнішими за результатами конкурсу «Найкраща книга 16 Форуму видавців» 2009 року. Що ж стосується відкриттів року, то тут ми, не без задоволення, спостерігаємо блискучу творчу еволюцію Галини Вдовиченко, головного редактора щоденної газети «Високий Замок». Уся її спадщина на сьогоднішній момент складається усього з двох, офіційно висвітлених, творів... Але ж які то твори! Обидва відзначені найвищими нагородами. Авторка просто не має права зупинятись, адже її багатющий творчий потенціал залишається все ще не реалізованим.


Що ж, на цьому і завершу. Маю вам щиро подякувати за увагу і побажати «смачного читання»!



Автор - Ангеліна Гусар,

резидент LitClub


para-bellum | Открыть | Комментариев 13

Настроение : мокрі ноги    

Жадан! Шукаю!!!


 

У розшуку Сергій Жадан. Але в перршу чергу його вірш "Китобоям". Я його шукала доволі давно. Але ніде не можу знайти. 

Шкода, що у мене не феноменальна пам'ять і відтворити його не зможу. Пам'ятаю тільки сюжет. (У вірші є СЮЖЕТ).

Ліричний герой хоче стати китобоєм і манжрувати до Аляски на судні і у в'язаному світері.

Але б мені хотілось мати повний текст.

ХЕЛППП!!


para-bellum | Открыть

Ти знаєш, що ти — людина?


Ти  знаєш,  що  ти  —  людина?  
Ти  знаєш  про  це  чи  ні?  
Усмішка  твоя  —  єдина,  
Мука  твоя  —  єдина,  
Очі  твої  —  одні.  

Більше  тебе  не  буде.  
Завтра  на  цій  землі  
Інші  ходитимуть  люди,  
Інші  кохатимуть  люди  —  
Добрі,  ласкаві  й  злі.  

Сьогодні  усе  для  тебе  —  
Озера,  гаї,  степи.  
І  жити  спішити  треба,  
Кохати  спішити  треба  —  
Гляди  ж  не  проспи!  

Бо  ти  на  землі  —  людина,  
І  хочеш  того  чи  ні  —  
Усмішка  твоя  —  єдина,  
Мука  твоя  —  єдина,  
Очі  твої  —  одні.  

16.XI.1962 

 


Богдан Йович | Открыть | Комментариев 26

На оборонних фортах Першої світової відбудеться фестиваль «Fort.missia»


10-12 липня на  Львівщині проходитиме новий вільний в доступі, експериментальний і нестандартний фестиваль «Fort.Missia-2009». Місцем проведення обрано унікальні фортифікаційні споруди Першої світової війни на Українсько-Польському прикордонні у с. Поповичі неподалік с.Шегині.

На цю територію можна буде потрапити тільки раз на рік і тільки на фестиваль. Основою ідеєю фестивалю  «Fort.Missia» є креативність та різноманіття. Окрім традиційних форматів фестиваль демонструватиме найновіші явища в музиці, літературі та сучасному мистецтві.

    * Літературний проект «Kabi.net» влаштує імпрези за участі Юрія Іздрика, Сергія Жадана, Любка Дереша, Олега Лишеги, Богдани Матіяш, Грицька Семенчука, Світлани Поваляєвої, Оксани Васьків, Остапа Сливинського та інших сучасних письменників, поетів та драматургів із традиційною трансляцією в Інтернет.
    * Електронну музику ночами творитимуть діджеї  найпотужнішої львівського середовища «Funkmasters», а експериментальне відео та аудіо презентуватиме  молода формація діджеїв і віджеїв «RESTart».

Польських діджеїв представлятимуть DJ Hosh (формація «Sen-C Rollers») i DJ Smola (формація «ShamanaGurus») , а з українських подвижників мікшування виступлять DJ Derrick, DJ Tonika, DJ Ermak, DJ Unique, DJ Neoser, DJ Madhead… і це ще не повний перелік.


Богдан Йович | Открыть | Комментариев 4

Україна, мля...


Олесю Ульяненку потрібна допомога

довели...

Богдан Йович | Открыть | Комментариев 4

Весна и хочеться Стихов. Боянчег


Обязательно выполни условие:ЧИТАТЬ НАДО ГРОМКО ВСЛУХ

2 15 42
42 15
37 08 5
20 20 20

38 46
0 4 20
7 08 33
20 20 20

45 108 2
47 16
3 4 302
20 20 20

7 14 100 0
0 0 0 13
37 08 5
20 20 20

А вот еще - гораздо грустнее:

511 16
5 20 337
712 19
2000047

3 1512
16025
11 0 3 15
100006 02 05

Пушкин

17  30  48
140  10  01
126  138
140  3  501

Маяковский

2  46  38  1
116  14  20!
15  14  21
14  0  17

Есенин

14  126  14
132  17  43...
16  42  511
704  83


170!  16  39
514  700  142
612  349
17  114  02


Богдан Йович | Открыть | Комментариев 6

Путешествие по хате Солохи


Красные штаны

Угадал почти всё и быстро!
Награждаем красными
шелковыми шароварами
с золотыми лампасами!

Мой счет 176очков


Богдан Йович | Открыть | Комментариев 7

Ну вот. Народ созрєл...


із ЖЖ


Богдан Йович | Открыть | Комментариев 8

Музыка : стук клавиш  

Посвящение в клан...


Вчера после съемок Ирен Роздобудько подарила мне стеклянный прозрачный шарик со словами: "Теперь ты тоже наша! У нас  целый клан!". Это шарик из ее произведения "Амулет мсье Паскаля". Те, кто читал его - поймет, о чем я.
К концу книги выясняется, что хрустальные шарики носят с собой люди, которые побывали по ту сторону жизни и знает несколько больше, чем обычные смертные. Встречаясь друг с другом в толпе, обладатели хрустальных шариков, понимают друг друга без слов....
Этот шарик - один из самых дорогих подарков за последнее время из рук дорогой и горячо любимой украинской писательницы.


Миринка Лучистая | Открыть | Комментариев 13

Музыка : плач души  Настроение : скорблю    

Умер украинский писатель Юрий Покальчук


Только вышла в он-лайн.
И, как гром среди ясного неба, новость - УМЕР ЮРИЙ ПОКАЛЬЧУК.
Один из моих любимых писателей.
Познакомились мы с ним еще в Луганске, два года назад, когда он презентовал свою книгу "Камасутра" . 
После этого его начали называть  "Хрещеним батьком літературної Луганщини".
После него уже приехали Жадан, Дереш, Андрухович...
А он был первопроходцем.
Встретились второй раз мы с ним уже в Киеве.
Я делала интервью для газеты "Сегодня": http://www.segodnya.ua/news/1023355.html
В день интервью мне позвонили и сказали, что Пако умер. Я начала ему звонить. Мобилку он не брал. Я подняла на уши издательство "Фолио". Потом Покальчук мне перезвонил и я с облегчением вздохнула.  Тогда, на интервью он посмеялся, мол, меня хоронили трижды....
В тот день в моем блоге появилась соответсвующая ЗАПИСЬ.
После этого с ним часто созвнивались, иногда по делу, иногда просто так, поболтать.
Он вел активную общественную жизнь, он опекал калонии для несовершеннолетних, он творил, писал, пел, выступал...
Свою последнюю запись в блоге он сделал 31 мая  2008 года:"Дні минають стрімко і не озирнувся - аж тут і літо.Творчі справи однак вимагають часу і впертості.Окрім натхнення .Була ще передача про колонію на телекканалі Київ у рубриці "Чорний квадрат" , ці телевізійники їздили зі мною у Крекменчук іт ут все базувалось на Кременчуцькій колонії ,тут виступав мій хрещеник Максим і читав свої вірші.Я бачив програму і коли  Максим почв читати вірші дуже розхвилювався.Може воно й погане було комусь, але  то вже моє!"

Пако, мы тебя любим и помним. Говорят, что человек жив, пока о нем помнят. Так вот ты будешь жить вечно, потому что многие люди скорбят сейчас о тебе.  Знакомые, товарищи, родные и близкие будут всегда хранить светлую память о прекрасном украинском писателе Юрии Покальчуке.
Он жил достойно.
И был достойным человеком.
Пусть земля ему будет пухом.
Скорблю.


Миринка Лучистая | Открыть | Комментариев 5

О любимых писателях и их доходах



Журнал «Корреспондент» задал вопрос победителям конкурса «Лучшая украинская книга» «Какой суммы в месяц Вам достаточно для жизни»?

 

Оксана Забужко: «$5тысяч»

 

Юрий Андрухович: «Идет речь только обо мне или все-таки о целой семье? В любом случае это где-то 2 тысячи евро»

 

Андрей Кокотюха: «На текущие расходы – 15 тысяч гривен, но без задержек»

 

Юрко Покальчук: «Выплачиваю кредит за машину, плачу за квартиру, надо есть и одеваться. В ресторан не хожу, особых прихотей у меня нет. Я часто езжу в колонии – Прилуцкая воспитательная колония, уже почти 20 лет я о ней забочусь, теперь еще Кременчугская. Соотвественно траты на бензин, какие-то подарки детя надо купить. Чтобы я спокойно себя чувствовал, мне надо 15 тысяч гривен»

 

София Андрухович:«Я не знаю. Сама могу при необходимости обходится очень незначительными суммами. Но не особенно люблю, кода такая потребность возникает. Мне хватает здравого смысла тратить деньги разумно, поэтому ни одной гигантской суммой меня не напугать»

 

Любко Дереш:«Для Западной Украины, при условиях съема жилья, достаточно $500-1000, а для Киева меня устроит доход $2 тысячи в месяц»

 

Сергей Жадан:«Это напоминает опрос пенсионеров накануне очередного дефолта. Я достаточно аскетичен в своих финансовых преференциях»

 

Лада Лузина: «Мне никто не верит, но я могу жить на $200 в месяц и часто укладываюсь в эту сумму. Я же сижу по полгода дома, пишу роман, мне ничего не нужно кроме еду, джинсов и тапочек. Женщины часто тратят баснословные суммы, чтобы обеспечить достойный выход в свет. А я редко куда-нибудь выхожу. Правда, могу потратить немалые деньги на антиквариат или на свою коллекцию старинных елочных игрушек».

 

Отсюда

 


Миринка Лучистая | Открыть | Комментариев 1

Музыка : стук клавиш  Настроение : рабочее    

Вчера чуть не похоронили Юрия Покальчука


Вчера еду на работу.
Знаю, что должна позвонить одному из своих любимых писателей современной украинской литературы и эротоману - Юрию Покальчуку  (кстати, его блог) и договориться об интервью. В четверг мы предварительно созванивались.
Тут раздается телефонный звонок из Луганска от skorkin-k.Он мне дрожащим голосом говорит: "Марина, а что правда что Пако (то есть Покальчук) умер? Знакомая из Луганска была на выходных на фестивале и там показывали его фильм "Зона особливої уваги". Сказали, что автор умер и была минута молчания".
У меня подкосились ноги, в ушах я начала слышать стуки своего сердца, естественно на первые несколько секунд онемела.
Потом пришла в себя. Сказала, что как только доберусь до редакции - все выясню и перезвоню.
Прибегаю на работу. Вставляю флешку, ищу нужны номер телефона. Набираю....Гудки...Никто не берет...
Потом срабатывает автоответчик. И так несколько раз.
Начала звонить в издательство "Фолио". Навела там переполох. Они тоже никому не могут дозвониться.
В итоге, спустя 20 минут, мне  перезванивает Покальчук.
Я еле сдерживаю себя от радости,  Просто готова кричать ему в трубку,  что я безумно , просто безумно рада слышать его голос. Договариваемся о встрече. Я еду к нему  домой в гости.
Когда рассказываю ему этот прикол, то он смеется и говорит: "Мене вже двічі хоронили. А ви втретє."
Оказывается в этот раз умер режиссер фильма.
Мы мило общаемся два часа, я с интересом рассматриваю его квартиру...все детали...
фото во всех комнатах и на всех стенах....книги..много книг....небрежность...раскиданные вещи...
В общем холостяцкая квартира, но очень симпатичная...большая.....просторная, современная....
В конце встречи он по-дружески обнял  и похлопал по плечу моего фотокорра Сергея и меня обнял и поцеловал в щечку. Сказал, что я его расположила к себе и понравилась, как человек. Тепло на душе...и уютно после общения. И главное очень светло. Все подробности и откровения известного украинского писателя можно прочитать в скором времени в газете "Сегодня".
Чудесный человек - Юрий Покальчук....
И главное -  живой!!!!
Дай Бог ему еще много лет жизни и здоровья!


Миринка Лучистая | Открыть | Комментариев 8

Музыка : Земфіра  Настроение : мрійливо    

Монолог


Я люблю читати книги із олівцем в руках. Для мене дуже важливо підкреслювати ті рядки, що залишили слід в моїй душі. Іноді я люблю викладати їх в своєму ЖЖ. Я знаю, що тут вони залишаться, і я буду мати змогу їх перечитати, а ось книжки мають властивість зникати. Я їх дарую друзям та знайомим або просто даю почитати та  забуваю. Отже, хочу поділитись із вами чудовим монологом головної героїні психологічної драми  Ірен Роздобудько "Гудзик" ЛІКИ.

- Ну ось, наприклад, ця продавщиця, в якої ми сьогодні купували диню...Пам"ятаєш, ти ще розсердився, коли я з нею поговорила? Але хіба вона винна, що ми- щасливі, а вона -у брудному фартуку? Для неї було нестерпним наше щастя - і вона нас обрахувала. А мені стало її жаль, тому що увечері вдома на неї чекає п"яний чоловік - й жодного поцілунку!
-......................
- Є дуже прості істини - про них не часто говорять,  а якщо й говорять, то зазвичай іронізують. Або ж вони звучать занадто банально. Але ж вони - інснують. Ось спробуйте вимовити їх уголос - і накотяться сльози: треба любити  своїх друзів, захищати батьківщину, поважати старших, не принижувати слабших за себе, не брехати, нічого не боятися й нічого не просити....Говорити про це, може, й смішно.Однак...не сміємося ж ми, читаючи Біблію.


Миринка Лучистая | Открыть

Назад | Вперед




О сообществе

Спільнота присвячена українським письменникам (сучасним і минулим). Їх біографії, творчість, доробки, цікавинки.



Модераторы сообщества

Содержание страницы

Метки

Календарь
Декабрь
Пн Вт Ср Чт Пт Сб Вск
     
1
2
3
4
5
6
7
8
9
10
11
12
13
14
15
16
17
18
19
20
21
22
23
24
25
26
27
28
29
30
31

Последние посетители сообщества
Нет данных
ОБОЗ.ua