http://community.hiblogger.net/Pysmennyky/rss/ RSS feed Українські письменники Fri, 21 Nov 2008 19:47:58 +0200 Fri, 21 Nov 2008 19:47:58 +0200 http://community.hiblogger.net/Pysmennyky/185517.html <p>Только вышла в он-лайн. <br> И, как гром среди ясного неба, новость - УМЕР ЮРИЙ ПОКАЛЬЧУК.<br> Один из моих любимых писателей.<br> Познакомились мы с ним еще в Луганске, два года назад, когда он презентовал свою книгу "Камасутра" . <br> После этого его начали называть  "Хрещеним батьком літературної Луганщини". <br> После него уже приехали Жадан, Дереш, Андрухович...<br> А он был первопроходцем. <br> Встретились второй раз мы с ним уже в Киеве.<br> Я делала интервью для газеты "Сегодня":<a href="http://www.segodnya.ua/news/1023355.html"> http://www.segodnya.ua/news/1023355.html<img src="http://i.ixnp.com/images/v3.46.1/t.gif" alt=""></a><br> В день интервью мне позвонили и сказали, что Пако умер. Я начала ему звонить. Мобилку он не брал. Я подняла на уши издательство "Фолио". Потом Покальчук мне перезвонил и я с облегчением вздохнула.  Тогда, на интервью он посмеялся, мол, меня хоронили трижды....<br> В тот день в моем блоге появилась соответсвующая <a href="http://chubenko.livejournal.com/26177.html">ЗАПИСЬ.</a> <br> После этого с ним часто созвнивались, иногда по делу, иногда просто так, поболтать.<br> Он вел активную общественную жизнь, он опекал калонии для несовершеннолетних, он творил, писал, пел, выступал...<br> Свою последнюю запись в блоге он сделал 31 мая  2008 года:<a href="http://blog.meta.ua/~yurpaco/">"Дні минають стрімко і не озирнувся - аж тут і літо.Творчі справи однак вимагають часу і впертості.Окрім натхнення .Була ще передача про колонію на телекканалі Київ у рубриці "Чорний квадрат" , ці телевізійники їздили зі мною у Крекменчук іт ут все базувалось на Кременчуцькій колонії ,тут виступав мій хрещеник Максим і читав свої вірші.Я бачив програму і коли  Максим почв читати вірші дуже розхвилювався.Може воно й погане було комусь, але  то вже моє!"<img src="http://i.ixnp.com/images/v3.46.1/t.gif" alt=""></a><br><br> Пако, мы тебя любим и помним. Говорят, что человек жив, пока о нем помнят. Так вот ты будешь жить вечно, потому что многие люди скорбят сейчас о тебе.  Знакомые, товарищи, родные и близкие будут всегда хранить светлую память о прекрасном украинском писателе Юрии Покальчуке. <br> Он жил достойно. <br> И был достойным человеком.<br> Пусть земля ему будет пухом. <br> Скорблю.</p> Wed, 10 Sep 2008 12:14:51 +0300 http://community.hiblogger.net/Pysmennyky/185517.html http://community.hiblogger.net/Pysmennyky/142530.html <p><br></p>Журнал «Корреспондент» задал вопрос победителям конкурса «Лучшая украинская книга» «Какой суммы в месяц Вам достаточно для жизни»? <p></p><p> </p> <p><span>Оксана Забужко: «<span>$5тысяч»</span></span></p> <p></p><p> </p> <p><span>Юрий Андрухович: «Идет речь только обо мне или все-таки о целой семье? В любом случае это где-то 2 тысячи евро»</span></p> <p></p><p> </p> <p><span>Андрей Кокотюха: «На текущие расходы &amp;#8211; 15 тысяч гривен, но без задержек»</span></p> <p></p><p> </p> <p><span>Юрко Покальчук: «Выплачиваю кредит за машину, плачу за квартиру, надо есть и одеваться. В ресторан не хожу, особых прихотей у меня нет. Я часто езжу в колонии &amp;#8211; Прилуцкая воспитательная колония, уже почти 20 лет я о ней забочусь, теперь еще Кременчугская. Соотвественно траты на бензин, какие-то подарки детя надо купить. Чтобы я спокойно себя чувствовал, мне надо 15 тысяч гривен»</span></p> <p></p><p> </p> <p><span>София Андрухович:«Я не знаю. Сама могу при необходимости обходится очень незначительными суммами. Но не особенно люблю, кода такая потребность возникает. Мне хватает здравого смысла тратить деньги разумно, поэтому ни одной гигантской суммой меня не напугать»</span></p> <p></p><p> </p> <p><span>Любко Дереш:«Для Западной Украины, при условиях съема жилья, достаточно $500-1000, а для Киева меня устроит доход $2 тысячи в месяц»</span></p> <p></p><p> </p> <p><span>Сергей Жадан:«Это напоминает опрос пенсионеров накануне очередного дефолта. Я достаточно аскетичен в своих финансовых преференциях»</span></p> <p></p><p> </p> <p><span>Лада Лузина: «Мне никто не верит, но я могу жить на $200 в месяц и часто укладываюсь в эту сумму. Я же сижу по полгода дома, пишу роман, мне ничего не нужно кроме еду, джинсов и тапочек. Женщины часто тратят баснословные суммы, чтобы обеспечить достойный выход в свет. А я редко куда-нибудь выхожу. Правда, могу потратить немалые деньги на антиквариат или на свою коллекцию старинных елочных игрушек». </span></p> <p><a href="http://www.tisk.in.ua/?mod=news&amp;id=519"></a></p><p> </p> <p></p><p><a href="http://www.tisk.in.ua/?mod=news&amp;id=519">Отсюда</a><br></p> <p></p><p> </p> Tue, 15 Jul 2008 10:51:53 +0300 http://community.hiblogger.net/Pysmennyky/142530.html http://community.hiblogger.net/Pysmennyky/34226.html <p>Вчера еду на работу. <br> Знаю, что должна позвонить одному из своих любимых писателей современной украинской литературы и эротоману - <a href="http://blog.meta.ua/~yurpaco/">Юрию Покальчуку<img src="http://i.ixnp.com/images/v3.24.1.2/t.gif" alt=""></a>  (кстати, его блог) и договориться об интервью. В четверг мы предварительно созванивались. <br> Тут раздается телефонный звонок из Луганска от <a href="http://skorkin-k.livejournal.com/">skorkin-k.</a>Он мне дрожащим голосом говорит: &amp;quot;Марина, а что правда что Пако (то есть Покальчук) умер? Знакомая из Луганска была на выходных на фестивале и там показывали его фильм &amp;quot;Зона особливої уваги&amp;quot;. Сказали, что автор умер и была минута молчания&amp;quot;. <br> У меня подкосились ноги, в ушах я начала слышать стуки своего сердца, естественно на первые несколько секунд онемела. <br> Потом пришла в себя. Сказала, что как только доберусь до редакции - все выясню и перезвоню. <br> Прибегаю на работу. Вставляю флешку, ищу нужны номер телефона. Набираю....Гудки...Никто не берет...<br> Потом срабатывает автоответчик. И так несколько раз. <br> Начала звонить в издательство &amp;quot;Фолио&amp;quot;. Навела там переполох. Они тоже никому не могут дозвониться.<br> В итоге, спустя 20 минут, мне  перезванивает Покальчук.<br> Я еле сдерживаю себя от радости,  Просто готова кричать ему в трубку,  что я безумно , просто безумно рада слышать его голос. Договариваемся о встрече. Я еду к нему  домой в гости.<br> Когда рассказываю ему этот прикол, то он смеется и говорит: &amp;quot;Мене вже двічі хоронили. А ви втретє.&amp;quot;<br> Оказывается в этот раз умер режиссер фильма. <br> Мы мило общаемся два часа, я с интересом рассматриваю его квартиру...все детали...<br> фото во всех комнатах и на всех стенах....книги..много книг....небрежность...раскиданные вещи...<br> В общем холостяцкая квартира, но очень симпатичная...большая.....просторная, современная....<br> В конце встречи он по-дружески обнял  и похлопал по плечу моего фотокорра Сергея и меня обнял и поцеловал в щечку. Сказал, что я его расположила к себе и понравилась, как человек. Тепло на душе...и уютно после общения. И главное очень светло. Все подробности и откровения известного украинского писателя можно прочитать в скором времени в газете &amp;quot;Сегодня&amp;quot;. <br> Чудесный человек - Юрий Покальчук....<br> И главное -  живой!!!!<br> Дай Бог ему еще много лет жизни и здоровья!</p> Wed, 09 Apr 2008 19:46:03 +0300 http://community.hiblogger.net/Pysmennyky/34226.html http://community.hiblogger.net/Pysmennyky/32149.html <p><b>Я люблю читати книги із олівцем в руках. Для мене дуже важливо підкреслювати ті рядки, що залишили слід в моїй душі. Іноді я люблю викладати їх в своєму ЖЖ. Я знаю, що тут вони залишаться, і я буду мати змогу їх перечитати, а ось книжки мають властивість зникати. Я їх дарую друзям та знайомим або просто даю почитати та  забуваю. Отже, хочу поділитись із вами чудовим монологом головної героїні психологічної драми  Ірен Роздобудько &amp;quot;Гудзик&amp;quot; ЛІКИ.<br><br></b><i>- Ну ось, наприклад, ця продавщиця, в якої ми сьогодні купували диню...Пам&amp;quot;ятаєш, ти ще розсердився, коли я з нею поговорила? Але хіба вона винна, що ми- щасливі, а вона -у брудному фартуку? Для неї було нестерпним наше щастя - і вона нас обрахувала. А мені стало її жаль, тому що увечері вдома на неї чекає п&amp;quot;яний чоловік - й жодного поцілунку!<br> -......................<br> - Є дуже прості істини - про них не часто говорять,  а якщо й говорять, то зазвичай іронізують. Або ж вони звучать занадто банально. Але ж вони - інснують. Ось спробуйте вимовити їх уголос - і накотяться сльози: треба любити  своїх друзів, захищати батьківщину, поважати старших, не принижувати слабших за себе, не брехати, нічого не боятися й нічого не просити....Говорити про це, може, й смішно.Однак...не сміємося ж ми, читаючи Біблію.</i></p> Tue, 01 Apr 2008 18:08:21 +0300 http://community.hiblogger.net/Pysmennyky/32149.html http://community.hiblogger.net/Pysmennyky/18477.html <p><i><b>&amp;quot;І самий смисл буття чи не в тому, щоб пити красу цих ночей, жити у мудрій злагоді з природою, знати насолоду праці і поезію людських взаємин?І щоб нвічитися цим дорожити, відчути потребу  все це берегти&amp;quot;.<br /> <br /> </b></i>Це не я сказала, це - геніальний Олесь Гончар. <br /> Пройшло вже вісім років, а я й досі в захваті від цих слів, досі вони є моїм девізом життя, досі вони відображають те, що  для мене є дійсно цінним.<br /> <br /> А у вас є такі слова, які б відзеркалювали ваш світогляд і з якими б ви рухались упрдовж свого життя?<i> </i></p> Sun, 27 Jan 2008 10:47:18 +0200 http://community.hiblogger.net/Pysmennyky/18477.html http://community.hiblogger.net/Pysmennyky/17887.html <p>Читаю по-тихеньку  &amp;quot;Паморочливий запах джунглів&amp;quot;  Юрка Покальчука. Все ж таки подобається мені цей письменник. Він  пише просто без всяких прекрас, називаючи  речі своїми іменами, але водночас красиво, еротично і чуттєво.<br /> Ось уривок  із його твору, де описується найтаємніший акт, що може відбуватися між чоловіком та жінкою:<br /> <br /> &amp;quot;<i><b>Я торкнувся її грудей, спершу несміливо ....потім узявся  масувати їх дедалі сильніше. А тоді вже і жагучо почав їх цілувати, напівлежачи на ній, і вона не відпускала мій кінець, доки він не затвердів, потім усміхнулась, відсторонилась і подалась туди губами і ротом. Це була блаженна мить, але я враз відсторонив її, бо вже був готовий, і врешті вона сама ввела мене в себе і при цьому важко зітхнула, гейби від болю. О-о-о!<br /> Але в мене вже не було сил стримуватись, і я спершу завмер, увійшовши, і якусь мить тактримався, кайфуючи від першого відчуття піхви, а потім почав шивдко рухатися  в ній, вкрай напружений нервово і щасливий від неймовірного блаженства.<br /> Вона була вузесенька і ніжна, як незаймана дівчина, так мені здавалось, і я радісно і легко ходив у ній, і швидко закінчив, але ще довго рухався, ніби углиблюючись далі й далй, не в силах видістати звідтам, просто не хотілося виходити - там мало бути місце моєму кінцю завжди, оце його справжня пристань, тут йому належить за природною бути, - і врешті, відсапавшись, вийшов... &amp;quot;</b></i><br /> <br /> Чудово написано. Як вважаєте? <br /> Цікаво, на ХАЙБЛОГГЕРІ ще є шанувальники творчості Покальчука?</p> Thu, 24 Jan 2008 13:28:52 +0200 http://community.hiblogger.net/Pysmennyky/17887.html http://community.hiblogger.net/Pysmennyky/17571.html Підтримую свого френда<a href="http://jakyma.livejournal.com/"> jakyma</a><br /> І закликаю луганчан та жителей області взяти участь в акціх &amp;quot;Великий Луганчанин!&amp;quot;<br /> Сьогодні отримала теж цей лист! <br /> У газеті &amp;quot;Время Луганска&amp;quot; (стартував проект, який є логічним продовження проекту на телеканалі &amp;quot;Інтер&amp;quot; – &amp;quot;Великі українці&amp;quot;, але вже в масштабі нашої області! <p><a href="http://pics.livejournal.com/jakyma/pic/000487f4/"><img width="320" height="214" border="0" src="http://pics.livejournal.com/jakyma/pic/000487f4/s320x240" alt="" /></a></p> <p> Уцьому списку Борис Грінченко, Євген Чумак, Сергій Бубка, але, не вистачає ще одного прізвища ! Прізвища письменника, який визнаний на загальноукраїнському рівні Національної премією імені Тараса Шевченка, чиї твори перекладалися на іноземні мови: на польську, французьку, німецьку, англійську, румунську, хорватську, сербську, португальську, іспанську, естонську, латвійську, литовську, шведську, російську, переклади репрезентували поетичну творчість автора у зарубіжних антологіях та часописах. Окремими виданнями вірші у перекладах іноземними мовами з'являлися: португальською у Бразилії 1991 року, англійською у Канаді 1991 року, польською у Польщі 1995 року. <br /> Чиє прізвище в сучасному мистецькому часописі <b>&amp;quot;ШО&amp;quot;</b> вживається разом з поняттям <b>&amp;quot;Нобелівська премія&amp;quot;!</b> Прізвище та ім'я цієї людини – <b>Голобородько Василь</b>!</p> <p align="justify">це він   <a href="http://pics.livejournal.com/jakyma/pic/00049y5b/"><img width="150" height="200" border="0" src="http://pics.livejournal.com/jakyma/pic/00049y5b" alt="" /></a> і це <a href="http://pics.livejournal.com/jakyma/pic/0004awqe/"><img width="100" height="133" border="0" src="http://pics.livejournal.com/jakyma/pic/0004awqe" alt="" /></a> ПОЕТ, ЩО БУВ ПІДДАНИЙ РЕПРЕСІЯМИ ЗА ТЕКСТИ<br /> Автор &amp;quot;Кривавих солов&amp;rsquo;їв&amp;quot;, як ще вам пояснити?<br /> <br /> ПІДТРИМАЙМО Голобородька:  </p> <p align="justify">    зателефонувавши за номером 8 (0642) 59 51 00;</p> <p align="justify">    набравши повідомлення: 8 (067) 640 37 31, </p> <p align="justify">де треба назвати, або написати: &amp;quot;<i>Голобородько Василь, письменник, лауреат Національної премії імені Тараса Шевченка</i>&amp;quot;. </p> <br /> <p align="justify"><b>P.S.  А ВЗАГАЛІ-ТО СИН ВИДАТНОГО ПОЕТА ВАСИЛЯ ГОЛОБОРОДЬКА ЖЕНЯ -МІЙ НАЙКРАЩІЙ ДРУГ, З НИМ ПРОВЧИЛИСЯ РАЗОМ П&amp;quot;ЯТЬ РОКІВ. І Я ДУЖЕ ЙОГО ЛЮБЛЮ.</b></p>   Tue, 22 Jan 2008 18:06:32 +0200 http://community.hiblogger.net/Pysmennyky/17571.html http://community.hiblogger.net/Pysmennyky/10959.html 13-річна дівчинка закохується у дорослого чоловіка, в якого син старший за неї. Про це нова книга україньскої письменниці Люко Дашвар (у житті - Ірини Чернової) "Село - не люди". Педофілія - зовсім не нова тема у лиітературі. Але книга не про збочення, вона про щирість, справжнє кохання, плітки, сучасне село і віковічні традиції, яки дісталися нам ще від пращурів. Авторка розповідає про одну дівчинку, але це власно історія багатьох людей, які повинні приховувати свою любов від сторонніх, бо не зрозуміють, бо гріх великий! Це історія про пагубну силу грошей, через які люди йдуть на вбивство, руйнуючи світ навколо себе. Заради чого? все минеться, крім Кохання, Великої Правди Світової та Мудрості Душі. Tue, 18 Dec 2007 10:38:36 +0200 http://community.hiblogger.net/Pysmennyky/10959.html http://community.hiblogger.net/Pysmennyky/8664.html <p>Интересно узнать, кто за кого болел и кто что думает о финале. Лично у меня мнение двойственное.</p> Mon, 10 Dec 2007 19:10:05 +0200 http://community.hiblogger.net/Pysmennyky/8664.html http://community.hiblogger.net/Pysmennyky/7498.html <p><a href='http://community.hiblogger.net/Pysmennyky/7498.html'><b>Читать дальше</b>...</a><br /> <br /> Поезія Стуса дещо інша. Вимушене, зумовлене обставинами життя «самособоюнаповнювання» (його термін), обмеженість і повторюваність тематичного матеріалу компенсується експресивністю. Поетичне слово Стуса – в кращіх його проявах – енергійне, м'язисте, гранично виразне попри безперечну ускладненість  і рафінованість його словника, сповнене внутрішнього вогю, щомиті готового вибухнути.<br /> <br /> Стус – поет інтелектуальний, поет читаючий, що свідомо, цілеспрямовано й критично опанував досвід світової поезії та й не тільки поезії, багато у нього перекладів: з Рільке, гарсія Лорки, з Гете, Брехта, Цвєтаєвої. Ця широта творчості, пізнань із світової літератури, зацікавлення світом, який існує за «залізною стіною» совєтов, безперечно, наближає його до шістдесятників.<br /> <br /> Беручи вищенсказане до уваги, на мою думку, Василь Стус, хоч формально і не є шістдесятником, вписується у контекст цієї літературної течії. Адже очевидно, що він відстоював ті сам цінності, що й вони. Звичайно, він був самобутнім поетом, і його творчість різниться від творчості шістдесятників, але, по-перше, кожен автор є так чи інше самобутнім, а по-друге, мова йде не про якісь тісні теоретичні рамки класифікації, а про загальний погляд, філософію творчості. Я б сказав навіть так: тактично Стус шістдесятником не був, але стратегічно – без сумніву був. Форма його віршів була іншою, менш «технізованою», більш внутрішньою, філософською, але за цими строками проглядають ті ж самі цінності – віра в людину, в первинність духовних цінностей, пошук справедливості.<br /> <br /> Ім'я Василя Стуса увійшло в нашу історію як важливий чинник національного пробудження й самоусвідомлення, стало символом духовної незламності і свободи.</p> Thu, 29 Nov 2007 12:50:06 +0200 http://community.hiblogger.net/Pysmennyky/7498.html http://community.hiblogger.net/Pysmennyky/6969.html <p><a href='http://community.hiblogger.net/Pysmennyky/6969.html'><b>Читать дальше</b>...</a></p> <p><br /> По закінченню служби в збройних силах (1960) три роки працював редактором газети «Соціалістичний Донбас», після чого 1963 вступив до аспірантури Інституту літератури Академії наук УРСР у Києві. Того ж року опублікував добірку віршів.</p> <p><br /> У вересні 1965 під час прем&amp;rsquo;єри фільму Сергія Параджанова «Тіні забутих предків» в Києві взяв участь в акції протесту проти арештів серед української інтелігенції, за що Стуса звільнили з інституту. Після цього заробляв на життя, працюючи на будівництві, в котельні, в конструкторському бюро. Водночас продовжував продуктивну творчу діяльність.<br /> 1965 одружився з Валентиною Василівною Попелюх. 15 листопада 1966 у них народився син – нині літературознавець, дослідник творчості батька Дмитро Стус.</p> <p><br /> Пропозицію Стуса опублікувати 1965 свою першу збірку віршів «Круговерть» відхилило видавництво. Незважаючи на позитивні відгуки рецензентів, було відхилено і його другу збірку – «Зимові дерева». Однак її опублікували в самвидаві, а пізніше вона потрапила до Бельгії й 1970 була видана в Брюсселі.</p> <p><br /> У відкритих листах до Спілки письменників, Центрального Комітету Компартії, Верховної Ради Стус критикував панівну систему, що після відлиги стала повертатися до тоталітаризму, відновлення культу особи та порушення прав людини, протестував проти арештів у середовищі своїх колег. На початку 1970-х приєднався до групи захисту прав людини. Восени 1972 заарештований і засуджений на п'ять років примусової праці і три роки заслання за «антирадянську агітацію і пропаганду». Весь термін ув'язнення перебував у концтаборах Мордовії. Більшість віршів, що Стус писав у концтаборі, вилучалася і знищувалась, лише деякі потрапили на волю через листи до дружини.</p> <p><br /> По закінченню строку в концтаборі Стуса 1977 вислали в Матросове Магаданської області, де він працював до 1979 на золотих копальнях.</p> <p><br /> Повернувшись восени 1979 до Києва, приєднався до гельсинської групи захисту прав людини. Незважаючи на те, що його здоров'я було підірване, Стус заробляв на життя, працюючи робітником на заводі. В травні 1980 був знову заарештований і засуджений на 10 років примусових робіт і 5 років заслання. Відмовився від призначеного йому адвоката Віктора Медведчука, намагаючись самому здійснити свій захист. За це Стуса вивели із зали суду і вирок йому зачитали без нього.</p> <p><br /> Стусові, що перебував у концтаборі в Кучино, заборонили бачитися з родиною. Однак його записи 1983 вдалося переправити на Захід. 1985 Стуса було висунуто на здобуття Нобелівської премії з літератури.</p> <p><br /> 28 серпня 1985 Стуса відправили в карцер. На знак протесту він оголосив голодування. В ніч 3 на 4 вересня він помер, можливо, від переохолодження. Його поховали на табірному цвинтарі. Прохання родини перевести тіло додому відхилили на тій підставі, що не вийшов термін ув'язнення.</p> <p>У листопаді 1989 поета разом із побратимами Юрієм Литвином і Олексою Тихим, що також загинули в таборі ВС-389/36 селища Кучино, перепоховали в Києві на Байковому кладовищі.<br /> 1991 Стуса посмертно відзначено Шевченківською премією за збірку поезій «Дорога болю» (1990).</p> <p><br /> Його твори видаються великими тиражами. Зокрема, опубліковано такі книги: «Вікна в запростір» (Київ, 1992), «Золота красуня» (Київ, 1992), «І край мене почує» (Київ, 1992), «Іеномен доби» (Київ, 1993), Твори в шести томах, дев'яти книгах (Львів, 1994—1994). За поезіями Стуса здійснено вистави: поетична композиція (1989, Львівський молодіжний театр), «Птах душі» (1993, київський мистецький колектив «Кін») та ін. Пам'яті Стуса присвячено документальний фільм «Просвітлої дороги свічка чорна» (1992, «Галичина-фільм»).</p> <p><br /> У селі Рахнівка відкрито меморіальну дошку та пам'ятник поету.<br /> 26 листопада 2005 Стусу посмертно наданно звання Героя України.<br /> Твори Стуса введено до шкільної програми з української літератури.<br /> Засновано премію імені Василя Стуса.</p> Fri, 23 Nov 2007 12:11:46 +0200 http://community.hiblogger.net/Pysmennyky/6969.html http://community.hiblogger.net/Pysmennyky/6580.html <p><span> Я живу в країні, яка нікуди  мене від себе  не відпустить - вона вчепилася в поли мого плаща своїми спазматичними суглобами, готова роздерти мене не шматки з  великої своєї любові. Я мушу відповідати їй взаємністю  - любити це особливе горілчане тепло, це примарне світло, цих людей, що не хочуть вірити жодному  моєму слову, і цих, яким начхати на всі мої слова, бути свідком того, як слова взігалі перестають що-небудь  означати, занурюватися все глибше у песимізм, любити,  цей коматозний стан, це відчуття трясовини, звідки нізащо не вибратися, любити свою останню територію, на якій мене поки що неможливо вполювати. Отже,  поки, вона, моя рідна країна, не вчепилася мені тріумфально в горло, я так чи так приречений вимовляти свої тимчасові слова. Вся ця любов, щиро кажучи, є формою ненависті. А ненависть  - формою любові. Але в нас нікого не здивуєш: усе так близько.<br /> <br /> <i><b>Юрій Андрухович &amp;quot;Диявол  ховаються в сирі&amp;quot;</b></i></span></p> Mon, 19 Nov 2007 09:41:39 +0200 http://community.hiblogger.net/Pysmennyky/6580.html http://community.hiblogger.net/Pysmennyky/6221.html <p><img align="left" alt="Памятник Михаилу Грушевскому" hspace="10" src="http://h.ua/art/2006/10/19/20977/inart_20977_1.jpg" />Михаил Грушевский жил и творил ради простого народа. Именно он, а не правящие династии, стал главным объектом исследований выдающегося историка, который был настоящим «внуком романтизма», как его называют многие коллеги.</p> <p><a href='http://community.hiblogger.net/Pysmennyky/6221.html'><b>Читать дальше</b>...</a> </p> Wed, 14 Nov 2007 01:22:41 +0200 http://community.hiblogger.net/Pysmennyky/6221.html http://community.hiblogger.net/Pysmennyky/6209.html <p>Вот мне, например, очень интересно узнать, кто что читает сейчас. Из новинок и не только, украинских, российских, зарубежных авторов. Делитесь впечатлениями, советуйте!</p> <p>Последнее, что я прочитала, это &amp;quot;Оленіум&amp;quot; Ирэн Роздобудько и &amp;quot;Подорож у безвихідь&amp;quot; Олексія Волкова. Волков очень понравился, динамично и интересно написано, не примитивно, к тому же были всякие медицинские подробности, что мне очень понравилось. &amp;quot;Олениум&amp;quot; так себе, кроме некоторых моментов. Хотя хорошо показала тот абсурд, который происходит у нас сейчас в политике.</p> Tue, 13 Nov 2007 17:15:01 +0200 http://community.hiblogger.net/Pysmennyky/6209.html http://community.hiblogger.net/Pysmennyky/6114.html <p>Американская компания Attributor выступила с сообщением о том, что запущен их одноименный сервис, который будет отслеживать появление в интернете объектов авторского права. На данный момент сервис отслеживает только текстовую информацию, а вот работа с изображениями, музыкой и видеороликов пока находится в стадии бета-тестирования.<br /> <br /> В компании сообщают, что сайт просматривает около 100 миллионов информационных веб-сайтов и отслеживает появление материалов, защищенных копирайтом, по особым параметрам. Сервис позволяет сортировать результаты поиска по количеству посещений, по используемой рекламной сети и другим признакам.<br /> <br /> И в том случае, если система обнаружит незаконно скопированный материал, то компания Attributor будет отправлять администрации ресурса-нарушителя письмо с требованием убрать текст или поставить ссылку на источник. Отметим, что данным сервисом уже пользуются такие известные информационные агентства. А компания Google месяцем раньше запустила аналогичный сервис на портале YouTube.<br /> <em>Автор: <a target="_blank" href="http://ru.all-biz.info/">ru.all-biz.info</a></em></p> Mon, 12 Nov 2007 14:07:32 +0200 http://community.hiblogger.net/Pysmennyky/6114.html http://community.hiblogger.net/Pysmennyky/5970.html <p>Рідкисний випадок - тут лише українська книга</p> Fri, 09 Nov 2007 17:08:35 +0200 http://community.hiblogger.net/Pysmennyky/5970.html http://community.hiblogger.net/Pysmennyky/5958.html <p><img width="161" hspace="10" height="166" align="left" src="http://hiblogger.net/img/userfiles/2007/04/10/17501/olzhych.jpg" alt="Олег Ольжич" />Олег Ольжич (О. Кандиба) (1907–1944) – поет, археолог, політичний діяч. Народився 1907 р. у Житомирі в сім'ї поета Олександра Олеся (Кандиби). Дитинство пройшло у Пущі-Водиці біля Києва.</p> <p><br /> У 1923 р. переїздить у Берлін. 1928–1929 рр. навчався в Кардовому університеті в Празі, після чого отримав докторат з філософії. Був асистентом Українського Вільного Університету у Празі. Працював археологом у чеському Національному музеї, перебував на розкопках у різних країнах. 1938 р. читав лекції зі слов'янської археології в Гарвардському університеті та ініціював створення українського наукового інституту в США. Як активний учасник ОУН-М (полковника Мельника) брав участь у політичному русі Закарпаття, де був заарештований угорською поліцією. За вказівкою Проводу ОУН керував націоналістичним підпіллям на Східних теренах України.</p> <p><br /> У травні 1944 р. був арештований нацистами і вивезений у концтабір Заксенгаузен, де був закатований.</p> <p><br /> Його перу належать поетичні збірки «Рінь» (1935), «Вежі» (1940), «Піддзамча» (1946, видана посмертно), а також низка ґрунтовних досліджень із археології, надрукованих українською, чеською, німецькою та англійською мовами.<br /> Збірки творів Олега Ольжича відмінні як за змістом, так і за формою. Першій та останній властива витонченість поетичного стилю, інтелектуальна напруга, в якій вчувається почерк ученого. Проте вірші живилися чистим ліричним джерелом, в них немає сухого сцієнтизму. Друга – пронизана імпресеоністичним спалахом почуттів, позначена яскравою тенденційністю політичногшо гасла. Водночас, три книжки мають спільну рису: посилену істореософічність, де минуле і сучасне витворюють складну і нерозривну проблему. Фах археолога чи не найбільше виявився у збірці «Рінь», історія тут постала як жорстоке самоствердження чи фатальна розірваність, і лише зрідка спалахувала тональність естетизованого первісного гомеостазу.</p> <p><br /> Багата на драматургію думки й почуття, лірика Ольжича ощадна в художніх засобах, тяжіє до класично випрозореної форми. За аскетичною афористичністю строф лірики Ольжича постає напружена думка борця, що простує над прірвою екзистенційності до великої мети. Все це на повен голос пролунало у «Вежах», де замість заглиблень в історію відчувається гаряче дихання сучасності, риторичні формули-гасла відтворюють атмосферу тривоги і готовності до боротьби.</p> <p><br /> Помітне місце у збірці посідала поема-хроніка «Городок. 1932», де йшлося про суворе життя українських підпільників. Друга частина «Веж» складає цикл «Незнаному воякові» – своєрідна естетизована політична програма українського підпілля тих літ. Виступаючи з прямим осудом безперспективної інертності українства, Ольжич закликає не примирятися з принизливим животінням раба.</p> <p><br /> «Підзамчя» – посмертна робота Олега Ольжича, хоча він підготував її ще 1940 року. Вона синтезувала творчі пошуки поета часів «Ріні» та «Веж», засвідчила високу культуру його художнього мислення, схильність о філософських узагальнень духовної дійсності, її драматичних колізій. Поета завжди цікавили горді й нескорені постаті («Муки св. Катерини», «Пророк»). Його лірика – це сповідь воїна, відкритого й чесного в бою, який чітко усвідомлює, що тільки ціною власного життя прокладається шлях до свободи, до виборення права бути органічним складником генетичної пам'яті народу.</p> Fri, 09 Nov 2007 15:36:08 +0200 http://community.hiblogger.net/Pysmennyky/5958.html http://community.hiblogger.net/Pysmennyky/5928.html <img width="197" hspace="10" height="300" src="http://hiblogger.net/img/user_files/25585/Image/Kulish.jpg" alt="" /> 1847 року письменник Пантелеймон Куліш одружився з 18-річною Олександрою Михайлівною Білозерською. Боярином на весіллі був співучий, дотепний, веселий друг Пантелеймона — Тарас Шевченко. Fri, 09 Nov 2007 10:50:01 +0200 http://community.hiblogger.net/Pysmennyky/5928.html http://community.hiblogger.net/Pysmennyky/5791.html <p align="center"><img width="266" hspace="10" height="250" src="http://hiblogger.net/img/user_files/25585/Image/Lepkyj.jpg" alt="" /></p> <p>Польська окупаційна влада проводила каральні акції проти культурних заходів українського населення, які не оминули й Черча (село, куди на літо Богдан Лепкий приїжджав відпочити). Як згадують мешканці села, не раз сюди «налітали поліцаї і розганяли учасників вечора.</p> <p>Якось між Богданом Лепким і поліціянтом виник інцидент.</p> <p>Письменник заявив свій протест представникові влади проти брутального ставлення до сільської дівчини. Мало того, що сивоголового професора поліціянти грубо обізвали і силоміць відпровадили додому, про його поведінку дізналося університетське начальство (де працював письменник).</p> <p>Ходили чутки, що з цього приводу Лепкий мав неприємності».</p> Wed, 07 Nov 2007 11:25:01 +0200 http://community.hiblogger.net/Pysmennyky/5791.html http://community.hiblogger.net/Pysmennyky/5741.html <p><img width="159" hspace="10" height="215" align="left" src="http://hiblogger.net/img/userfiles/2007/04/10/17501/teliga.jpg" alt="Олена Теліга" /> Олена Теліга (1907–1942) – поет, публіцист, політичний діяч. Народилася в 1907 р. в Петербурзі в сім'ї професора політехніки І.Шовгенова. В часи національно-визвольних змагань 1917–1921рр. разом з батьками мешкала в Києві, а з 1923 р. – у Чехословаччині. 1924 р. закінчила матеріальні курси, у 1925 р. вступила на історико-філологічний факультет Українського високого педагогічного інституту ім. М. Драгоманова в Празі. Стає активною учасницею літературно-мистецького життя, знайомиться з Є.Маланюком, Л. Мосендзом та ін. поетами-пражанами. Одружується з кубанським козаком М. Телігом і переїздить до Варшави (1929–1939). Працює учителем, манекенщицею.</p> <p>З 1932 р. співпрацює з «Вісником» Д. Донцова. З початком другої світової війни мешкає в Кракові, працює в Культурній Референтурі Проводу ОУН. У вересні 1941 р. разом з похідними групами ОУН перебирається в Рівне, а 22 жовтня – у Київ, де починає редагувати літературний часопис «Літаври».</p> <p>У лютому 1942 р. її арештовує гестапо і невдовзі разом із її чоловіком, журналістом Іваном Рогачем та поетом Іваном Ірлявським розстрілює в Бабиному Яру.</p> <p>Посмертно вийшли книги «Душа на сторожі» (1946), «Прапори духа» (1947), «Полум'яні межі» (1977), а також загальне видання «О. Теліга. Збірник» (1977).</p> <p>В елегантно-карбованих іршах Олени Теліги, небезпідставно названих критикою «приватними листами світові», вималоьовується яскравий образ волоьової людини, відданої ідеям національного відродження України, життєлюба, морального максималіста, апологета загальнолюдських цінностей. Власне, у цьому і полягав сенс життя нескореної поетеси-антифашистки, розстріляної німецькими окупантами. Може, тоді й збулося її касандрівське передбачення:</p> <p><i>Я палко мрію до самого рання,<br /> Щоб Бог зіслав мені найбільший дар:<br /> Гарячу смерть, не зимне умирання.</i></p> <p>Олена Теліга розвивала кращі традиції української літератури, передовсім Лесі Українки, що не раз зазначала емігрантська критика. Як поетеса, як прихильник суворих ритмів, вона ніколи не втрачала жіночих інтонацій. Роль жінки у суспільстві, в житті нації – одна з головних тем лірики Олени Теліги. Це не квола істота, не рабиня, це дружина й помічник чоловіка-воїна, це новий тип особистості – вольової, цілісної, внутрішньо дисциплінованої натури, невтоленного життєлюба, який свідомо йде назустріч небезпекам в імя високих ідеалів:</p> <p><i>Коли ж зійду на каменистий верх<br /> Крізь темні води й полум'яні межі –<br /> Нехай життя хитнеться й відпливе,<br /> Мов корабель у заграві пожежі.</i></p> Tue, 06 Nov 2007 12:23:10 +0200 http://community.hiblogger.net/Pysmennyky/5741.html http://community.hiblogger.net/Pysmennyky/5691.html <p><img height="250" alt="" hspace="10" width="333" src="http://hiblogger.net/img/user_files/25585/Image/karpa.jpg" /> </p> <p>Співачка (гурт «Фактично самі») та ведуча Ірена Карпа виявилась ще і обдарованою письменницею. Її твори перекладено польською, російською, болгарською та чеською мовами, а в 2006 році Ірена отримала премію «Best Ukrainian Awards-2006» у номінації «наймодніша письменниця».</p> Mon, 05 Nov 2007 15:45:01 +0200 http://community.hiblogger.net/Pysmennyky/5691.html http://community.hiblogger.net/Pysmennyky/5675.html <p><img width="206" hspace="10" height="322" align="left" src="http://hiblogger.net/img/userfiles/2007/04/10/17501/malanuk.jpg" alt="Євген Маланюк" />Євген Маланюк (1897–1968) – видатний поет української еміграції, культуролог, літературний критик. Народився 1897 р. у Ново-Архангельському на Херсонщині, у родині українського активіста-просвітянина. У Єлисаветграді закінчив реальну школу (навчався разом із Юрієм Яновським), був студентом Петербурзького політехнічного інституту. В роки першої світової війни служив офіцером у царській армії, закінчив Київську військову школу. В період УНР (1917–1921) стає старшиною петлюрівської армії.</p> <p><br /> Після падіння української держави перебував у таборі інтернованих у Каліші, де в 1922–1923 рр. разом із М. Селегієм видавав щомісячник «Веселка». У 1923 р. переїздить до Чехословаччини. У цьому ж році у м.Подєбради закінчив Українську господарську академію і працює інженером на роботах у Варшаві й Празі. Активно друкується в галицькій та еміграційній періодиці, зокрема, в «Літературно-науковому віснику», «Віснику», часописі «Ми» тощо. У Варшаві й Празі знайомиться і зближається з ідеологом українського інтегрального націоналізму Дмитром Донцовим, письменником та історіософом Юрієм Липою, поетами Юрієм Кленом, Олексою Стефановичем та іншими і стає найбільш одіозною постаттю в культурному житті української еміграції. Після другої світової війни входить до МУРу (Мистецький Український Рух) і деякий час мешкає у Німеччині, викладає математику в Українській гімназії в м. Реґенсбурґ. Наприкінці 40-х переїздить до США і мешкає в Нью-Йорку. Помер 1968 р. і похований в «українському пантеоні» у Баунд Бруку.</p> <p><br /> Його перу належать 10 поетичних збірок – «Стилет і стилос» (1925), «Гербарій» (1926), «Земля й залізо» (1930), «Земна Мадонна» (1934), «Перстень Полікрата» (1939), «Влада» (1951), «П'ята симфонія» (1954), «Остання весна» (1954), «Серпень» (1959), «Перстень і посох» (1972, видана після смерті), а також «Книга спостережень» у 2-х томах, що містить літературознавчі, культурологічні, літературно-критичні та публіцистичні статті та есе, котрі друкувалися в еміграційних часописах. Творча спадщина Є. Маланюка в повному обсязі поки не видана.<br /> У світоглядному плані поезія і проза (есеїстика) Маланюка становлять одне ціле. Найголовнішою, стрижнеевою була ідея української державності, яка становила енергетичне джерело творчості Є.Маланюка. Від перших сторінок табірного калуського альманаху «Озимина», що починався циклом «Держава Жовтня» і до останнього вірша «Ностальгії», посмертної книжки «Перстень і посох», де нездійсненна мрія постає в образі понтійської Навсікаї, не вгасає «державницький мотив» поезії Маланюка. Та її досить умовно можгна поділити на два основні періоди: поезія міжвоєнного часу, підсумована збіркою вибраного (1943), і доробок, написаний після другої світової війни.</p> <p><br /> У найзагальніших рисах першому періоду притаманний войовничий «державницький» характер, наближення й викликання апокаліптичних візій, в яких має очиститися й воскреснути Україна.</p> <p><br /> Другий період, що увібрав розмах і наслідки нечуваної світової бойні, посиливши трагедійність світопочування поета, скерував його творчість від зумісне позбавленого ліризму «державного» поетичного будівництва до проблем особистості, захопленої виром історії. З ідеї державності поставала ієрархічність світобудови в світоглядній концепції Маланюка. На вершині ієрархії – Бог, вища справедливість, вищий суддя; поет – ланка між Богом і землею, Україною, творець вертикального виміру степової, площинної Батьківщини, натхненник її нової державної історії:</p> <p><i><br /> Шматками розпадається морок,<br /> І ти, – нащадче мій, збагнеш,<br /> Як крізь тисячолітній порох<br /> Розгорнеться простір без меж.<br /> Збагнеш оце, чим серце билось,<br /> Яких цей зір нагледів мет,<br /> Чому стилетом був мій стилос,<br /> І стилосом бував стилет.</i></p> <p><br /> Істризм поезії Малакнюка тісно пов'язаний з георграфізмом. Поет відтворює географію України умовно від Синюхи до Дніпра, тобто від своєї алої батьківщини до великої. Географія України явлена в ній повністю, окреслена державним зором поета; людина вписана в географію, «виліплена» нею. Звідси ж – наскрізна тема історично-географічного «прокляття степом», яке спричинює зворотне поетове прокляття, адресоване степовій зоні й бездержавницькому типу людини, витвореному нею. Поезія намагається зняти це одвічне «прокляття» степом, адже вона – звернена до Бога, вона здатна рушити й творити гори:</p> <p><br /> <i>Стомившись бути полем бою, полем,<br /> Що байдуже приймає щедру кров,<br /> Коритися сей нарід був здоров,<br /> Молив віки, як ми теперь ось молим.<br /> А він все пухне, той всесвітній Голем –<br /> Мертвечино матерії, маро!<br /> Та вдарить день і загуде Дніпро<br /> Й хрестом своїм ми ідола розколем.</i></p> <p><br /> Позиція Євгена Маланюка – це позиція вільної у своєму виборі особистості, яка не прислуговує ніяким партійним доктринам. У пролі його зору були і європейські модерністи від Джойса до Ануя, і літературний процес в Україні від Тичини до Костенко, і чехи, і поляки, і росіяни, і музика, і малярство, і театр. Об'ємна есеїстика поета засвідчує це. Два томи «Книги спостережень» увібрали незмірно ширше коло питань, ніж суто літературне.</p> Mon, 05 Nov 2007 14:07:50 +0200 http://community.hiblogger.net/Pysmennyky/5675.html http://community.hiblogger.net/Pysmennyky/5635.html <p><img align="left" alt="Олена Теліга" width="100" height="161" hspace="10" src="http://h.ua/art/2006/07/21/15706/inart_15706_1.jpg" /><b>Про українську поетесу, розстріляну німцями в Бабиному Яру, я писав для </b><a href="http://rep-ua.com/42253.html"><b>І-РЕПОРТЕРа</b></a><b> та </b><a href="http://2000.net.ua/print/aspekty/elenateligaukrainumozhets.html"><b>&amp;quot;2000&amp;quot;</b></a><b> минулого року, до 100-річчя з дня її народження. У блозі я розміщую &amp;quot;репортерську&amp;quot; статтю &amp;quot;Олена Теліга: повернення із забуття&amp;quot;.</b></p> <p><a href='http://community.hiblogger.net/Pysmennyky/5635.html'><b>Читать дальше</b>...</a><br />  </p> Mon, 05 Nov 2007 00:36:52 +0200 http://community.hiblogger.net/Pysmennyky/5635.html http://community.hiblogger.net/Pysmennyky/5501.html <p /> <p align="center"><img width="205" hspace="10" height="300" src="http://hiblogger.net/img/user_files/25585/Image/Dovzhenko.jpg" alt="" /></p> <p>Олександр Довженко з подивом дізнався, що його фільм «Земля» (1929) має грандіозний успіх у Європі, у той час як його заборонено в Україні. Після прем'єри у Берліні про Олександра Довженка з'являється 48 статей, у Венеції італійські кінематографісти називають Довженка «Гомером кіно».</p> <p>А ось у Радянському Союзі стрічку реабілітують лише у 1958 році після міжнародного референдуму у Брюсселі, де він увійде до числа 12 найкращих фільмів всесвітньої історії кіно.</p> Fri, 02 Nov 2007 13:20:01 +0200 http://community.hiblogger.net/Pysmennyky/5501.html http://community.hiblogger.net/Pysmennyky/5487.html <p>До так званої «празької школи» входили Ю.Дараган, Є.Маланюк, О.Ольжич, Л.Мосендз, О.Теліга, Н.Лівицька-Холодна, О.Лятуринська, О.Стефанович та інші. Це поєднання письменників і поетів вважати літературною організацією можна лише умовно, адже воно не мало ні статуту, ні членства, ні структури, як, скажімо, «Гарт» чи ВАПЛІТЕ. Чимало представників організації жило не тільки в Празі, а й у Варшаві, Львові та інших містах Європи.</p> <p>Основу «празької школи» складали вчорашні учасники визвольних, нещасливих для України, змагань 1917–1921 pp., інтерновані в табори, зокрема на землях Польщі. Тут, поблизу міста Каліш, було зроблено спробу об'єднати творчу енергію погромленого українства на основі художньої літератури. У травні 1922 р. гурток таборових письменників (Ю. Дараган, М. Селегій та ін.) провів організаційні збори і разом із літературно-мистецьким товариством «Вінок» прийняв програму журналу «Веселка» (1922–1923). На цій базі виникло й однойменне літературне угруповання, де виразно окреслювалися постаті Ю. Дарагана та Є. Маланюка.</p> <p>Після того як Польща почала надто неприязно ставитися до українців, більша їх частина подалася до Чехословаччини. Адже тут, у Празі, діяли Український вільний університет при Карловім університеті, Український педагогічний інститут ім. М. Драгоманова, у Подебрадах – Українська господарська академія та ін. У цих закладах навчалися Є. Маланюк, Н.Лівицька-Холодна, Ю. Дараган, О. Теліга, О. Ольжич, О. Лятуринська та ін. Це були українські письменники-емігранти або діти колишніх емігрантів, які сприйняли поразку національної революції 1917 р. як національну ганьбу, але не впали в розпач на противагу старшому поколінню (О. Олесь, М.Вороний, В. Самійленко та ін.). Вони формувалися на межі українського та європейського світів, тобто під впливом західної культури та стимульованої ними історичної пам'яті рідного народу. На підставі цього й виникла їхня історіософічна (тобто, позначена мудрістю історії) лірика.</p> <p>До того ж «пражани» зазнавали впливу Д. Донцова, ідеолога українського націоналізму, який надавав їм змогу друкуватися на сторінках свого журналу «Літературно-науковий вісник» (1922–1933), а з 1933р. – «Вісник». Вони поділяли його намагання сформувати новий тип українця з чіткими націо- та державотворчими настановами, з волею до життя на противагу традиційним, розслаблено-чуттєвим типам національного характеру (надмірна емоційність, ліризм, сентиментальність тощо). Одначе «пражани» (активну роль у протистоянні поглядам Д. Донцова зіграв Є.Маланюк) не поділяли його силового поєднання романтизму і догматизму, високого ідеалу і «творчого насильства» меншості над більшістю, що нагадувало більшовицький, а згодом – нацистський стилі. До того ж Донцов вважав, що письменницька функція – виховувати свою націю, а Маланюк виступав проти приниження ролі митця, мислення якого відбувається «на його власній, єдиному йому відомій мові», до рівня виконавця службової повинності. Обстоюючи тезу «мистецтво – вічний абсолют, які б напрямки не були, тому всі закони над мистецтвом безсилі», Є. Маланюк водночас бачив реальний стан українського письменства: у поневолених націй і поети «завжди носять на собі тавро невільництва».</p> <p>У його статті «Думки про мистецтво» не лише визнавався цей трагічний факт, а й накреслювався вихід із фатальної ситуації: «Тільки вільний, здоровий розвиток нації в Самостійній Державі є передумовою вільної й здорової поезії». Погляди Є. Маланюка лягли в основу естетичної концепції «празької школи». У ній не знімалися, навпаки – підкреслювалися питання відповідальності письменника за долю нації, література визнавалась як рівновелика і непідлегла іншим сферам духовного життя (політика, релігія, педагогіка і т. ін.).</p> <p>«Пражани» витворили довкола себе потужні силові поля «аристократизму духу», стали осередком формування нового типу українця, який зумів інтелектуалізувати чуттєву стихію української ментальності, дисциплінував її, ввів у тверді береги перспективної форми, надав українському рухові чіткого спрямування. Яскравим документом такої якісної зміни в культурі та літературі була їхня історіософічна лірика.</p> <p>Історія в поезії пражан набуває обрисів глибокого переосмислення і, власне, перестає бути історією як об'єктивною реальністю, минулим із чіткими просторово-часовими обрисами. Подібне ставлення до історії позначають як історіософізм, або ж, метаісторія. Історіософізм як особливий тип філософського, культурологічного, художнього мислення має давнє походження, і в цьому сенсі поети «Празької школи» є продовжувачами унікальної інтелектуальної традиції. Перші спроби історіософського осмислення реальності були помітні ще в античності (Тіт Лукрецій Кар, Тацит). «Друге дихання» історіософізм набуває за доби романтизму та німецького ідеалізму. У філософських розробках Гердера, Фіхте, Гегеля значення історичного набуває концептуального значення. Ще в руках романтиків, як пише історик філософії Віндельбанд, «історичне дослідження перестало бути зібранням курйозів, і саме через те, що вони підвели під нього філософський масштаб загального розвитку».</p> <p>Будь-яке ж осмислення історії як універсальної схеми поступу чи становлення тих чи інших соціокультурних, етно-національних тощо феноменів передбачає, в першу чергу, визначення її суб'єкта. Історіософська чи метаісторична поетика творчості пражан уреальнює ті ціннісно-смислові засади, які пов'язані з героїзмом, патріотизмом та національною традицією. Оскільки нація, за пражанами, проголошується основною «персоною» історії, зрозуміло, що остання прочитується чи художньо реконструюється ними в площині національного буття як єдиного реального простору існування.</p> <p>Поезія «Празької школи» мала широкий резонанс на еміграції, а з початком демократичних віянь в Україні – отримала численних шанувальників на Батьківщині. Поза сумнівом, представники цього літературного феномену гідно поповнили ряд української літературної класики, і не лише як послідовники національної традиції – традиції українського героїчного епосу, козацького фольклору, творчості Шевченка, Франка, Лесі Українки, мілітарних пісень Українських Січових Стрільців, а й як останні поети-воїни – прадавня, особлива каста людей, для яких боротьба була поетичним натхненням, а поезія – митями справжності на полі честі. Також поети-пражани заклали особливий тип художньої мови в XX столітті (історична, археологічна, релігійна, міфологічна, мілітарна лексика), що залишила глибокий слід в українській поезії і своїми можливостями збагачувала й збагачує наступні літературні покоління. В контексті ідейно-естетичних, філософських, стильових шукань української літератури XX століття, пражани залишилися самобутніми й органічними в рідній культурі та перед сприйманням тих чи інших інновацій, а ті експерименти, котрі були їм властиві, лише поповнили невичерпальні можливості українського художнього слова.</p> Fri, 02 Nov 2007 11:48:06 +0200 http://community.hiblogger.net/Pysmennyky/5487.html http://community.hiblogger.net/Pysmennyky/5178.html <p><img height="300" alt="" hspace="10" width="251" src="http://hiblogger.net/img/user_files/25585/Image/Hrushevskiy.jpg" /></p> <p align="center"> </p> <p>Український історик, організатор української науки, політичний діяч і публіцист, голова Центральної ради (1917—1918), академік, автор понад 2000 наукових праць Михайло Грушевський помер від недбалого і непрофесійного втручання лікарів.</p> <p>Наприкінці 1934 Грушевський відпочивав у одному з кисловодських санаторіїв і несподівано захворів на карбункул. Втрутилися хірурги. Однак хвороба тільки посилилася, оскільки лікування було некваліфіковане. Грушевський помер.</p> Mon, 29 Oct 2007 12:30:01 +0200 http://community.hiblogger.net/Pysmennyky/5178.html http://community.hiblogger.net/Pysmennyky/4896.html <p><img width="250" hspace="10" height="333" alt="" src="http://hiblogger.net/img/user_files/25585/Image/Yuri_Andruchovych.JPG" /></p> <p>Разом з В. Небораком та О. Ірванцем Юрій Андрухович заснував поетичну групу Бу-Ба-Бу, котра одною з перших почала відновлювати в українській літературі карнавальні та буфонадні традиції, продемонструвала успішний приклад творення соціо-культурного міту.</p> <p>Твори Андруховича перекладені польською, англійською, німецькою, російською, угорською, фінською, швецькою, чеською мовами й есперанто.</p> Wed, 24 Oct 2007 17:15:01 +0300 http://community.hiblogger.net/Pysmennyky/4896.html http://community.hiblogger.net/Pysmennyky/4757.html <p>Дорогі Блоггери!</p> <p>Нещодавно було створено спільноту присвячену українським письменникам.</p> <p>Давайте не бути байдужими - читаєте цікаві факти, пишіть, коментуйте, публікуйте власне!</p> <p>Підтримуй українське! Будь українцем!</p> Mon, 22 Oct 2007 16:40:24 +0300 http://community.hiblogger.net/Pysmennyky/4757.html http://community.hiblogger.net/Pysmennyky/4730.html <p> </p> <p align="center"><img height="291" alt="" hspace="10" width="200" src="http://hiblogger.net/img/user_files/25585/Image/Bileckiy.jpg" /></p> <p>В студентські роки Білецький сильно захоплювався містикою та уже заявляє про себе як про серйозного дослідника (оригінальна наукова розвідка «Легенда о Фаусте в связи с историей демонологии»).</p> <p>Виступає також як драматург, написавши кілька п'єс для дітей (під псевдонімом Річард Побєдимський).</p> <p>Чимало сил і енергії Білецький в 20-х роках віддає театральній справі. Він працює у відповідному відділі Наркомосу України, викладає в Харківському театральному інституті, в театральних студіях і школах, стає одним з організаторів першого українського дитячого театру і харківського «Героїчного театру».</p> <p><span /></p> Mon, 22 Oct 2007 11:10:01 +0300 http://community.hiblogger.net/Pysmennyky/4730.html http://community.hiblogger.net/Pysmennyky/4660.html <p>Коли я побачив нову книжку Юрія Винничука "Весняні ігри в осінніх садах", вирішив придбати. Коли я прочитав цей твір, я зрозумів, що не залежно від літературної цінності цього опуса для нащадків, я не дарма заплатив за книгу!</p> <p>Справа в тому, що я раніше читав твори Винничука і взагалі це досить помітна постать. Ті твори що я читав, були не художніми, а радше документально - історично- розважальними: Легенди Львова і Кнайпи Львова. Це сталося після мого першого відвідування Міста Лева і я скажу відверто - вонни допомогли мені зануритись у атмосферу чього дивовижного міста. Легенди, різні цікавинки ,звичаї та історичні, напіввигадані постаті - усе написано дотепно, захоплююче і, що найголовніше, з любов"ю до міста.</p> <p>Так от, "Весняні ігри" мене просто вбили і спантеличили. Багацько траплялось різної літератури еротичного характеру, але цю книженція - це просто апогей! Не еротика, а просто порно якесь! Я б сказав, що про почуття там йдеться десь між рядків, а загалом - самий трах в усіх деталях і подробицях. )))) Але єдина річ, що залишилась незмінною - дотепність оповідача. Місцями реготав, як скажений, так смішно пише.</p> <p>Єдина неприємна для автора новина - про трах цікаво читати лише десь перші сто сторінок - далі стає неймовірно нудно. Чи варто радити цю книжку? Мабуть не буду, бо книжка занадто специфічна, але тим, хто читав Винничука раніше буде цікаво)))</p> Fri, 19 Oct 2007 14:55:42 +0300 http://community.hiblogger.net/Pysmennyky/4660.html http://community.hiblogger.net/Pysmennyky/4648.html <p /> <p align="center"><img width="209" hspace="10" height="250" src="http://hiblogger.net/img/user_files/25585/Image/antonich.jpg" alt="" /></p> <p>У 1923—25 pp. Богдан-Ігор Антонич почав писати твори. Два останні роки навчання в гімназії його вчителем був Лев Гец, згодом відомий український художник. Гец осучаснив смаки Антонича, й мав на учня великий вплив.</p> <p>Навчаючись в університеті та по його закінченні, Богдан-Ігор надсилав учителеві свої книжки, які той оцінював дуже високо, сприймаючи їх «з нестримним захопленням».</p> <p>Антонич-гімназист захоплювався музикою, непогано грав на скрипці, котру потім згадував у віршах як «музичне дерево». Виступав на шкільних концертах і навіть компонував мелодії. Також малював і серйозно цікавився образотворчим мистецтвом.</p> Fri, 19 Oct 2007 14:05:02 +0300 http://community.hiblogger.net/Pysmennyky/4648.html http://community.hiblogger.net/Pysmennyky/3949.html <p><img height="353" hspace="10" width="249" alt="" src="http://hiblogger.net/img/user_files/25585/Image/franko.jpg" /> "Сильна, уперта натура, яка цілою вийшла з житейського бою" — писав про зустріч з Іваном Франком у 1905 році Михайло Коцюбинський. І справді так - видається, ніби всю силу, всю могутність Карпат, глибину і красу полонин, холод гірських річок увібрав в своє велике слово Великий Каменяр.</p> <p>Не дивлячись на те, що весь його творчий шлях - власне як і життєвий, пронизаний тугою і невимовним болем Франко був активістом і борцем.</p> <p>Організатор видань «Громадський друг», «Дзвін», «Молот». Його друкована спадщина сягає 50 томів. Написав драматичні твори «Сон князя Святослава», «Кам’яна душа», «Украдене щастя» та ін. Автор праць з історії та теорії літератури, перекладач творів з російської, польської, чеської, сербської, хорватської, німецької, англійської, французької, старогрецької, римської, арабської, ассиро-вавилонської та інших мов. Твори І.Франка перекладено багатьма мовами світу. Окремі поезії покладено на музику, деякі прозові твори екранізовано й інсценізовано.</p> <p> </p> <p>Зараз я дивлюсь на сучасну Україну і розумію, що навіть через століття слова Франка мають надзвичайно актуальне значення:</p> <p>«Все, що йде поза рами нації, се або фарисейство людей, що інтернаціональними ідеалами раді би прикрити свої змагання до панування одної нації над другою, або хворобливий сентименталізм фанатів, що раді би широкими і вселюдськими фразами покрити своє духовне відчуження від рідної нації». І донині актуальні його слова про те, що «ми мусимо навчитися чути себе українцями — не галицькими, не буковинськими українцями, а українцями без офіціальних кордонів».</p> Wed, 03 Oct 2007 12:14:59 +0300 http://community.hiblogger.net/Pysmennyky/3949.html