Україна є державов українців, які сповідуют свою суверенність, незалежність від оковитої і росийского газу, демократичність у виборі чільних урядників і жінки.

Стаття 2.

Суверенітет України поширюєсі на всі її городи, клумби, пляжі, комини і пляци під забудову. Україна є держава, як невгрижене яблоко, тобто юнітарна.

Святі терени України в рамцях накраяних кордонів є нашими на віки вічні. Амінь.

Стаття 3.

Людина, навіть якщо вона й не є галичанином з якоїсь Божої примхи, її життє і здоров'є, честь і гордість, право бути непобитим на міліцейськім постерунку чи після футболу визнаютьсі в Україні найгарантованішою соцівальною вартісністю. Держава, як то не смішно, відповідає перед людинов за свою діяльність чи бездіяльність.

Стаття 5.

Україна є республікою, хоть і не всі знают що то є за цимес.

Головним начальником і владарем в Україні є народ, якого правди сила, що вгору йде. Народ сам тего не відаючи чинит владу безпосередньо і через свої демократичні органи. Ніхто не може купити собі державну владу. А хто може – най ся поділит з народом.

Стаття 10.

Державнов мовою в Україні є українска. Всі решта мови не гірші, але наша ліпша, бо ми є титульна нація і нема на то ради. Прецінь в Україні дається гваранція, аби кождий міг балакати по своєму, і навіть, по росийски, хоть то і паскудство. А ще наша держава позволєє вивчати инші ріжні мови, які не кождий зрозуміє в Карпатах чи на Волині, але якими балакают тамка, де ми зароблєєм гроші на прожиттє тутка.

Стаття 11.

Держава збирає докупи і галичан, і закарпатців, і буковинців, і волиняків, і полтавчан і подоляків, шоби нагадати їм, шо вони з діда прадіда вродилисі українцями, про що записано в паспорті і инших ріжних аусвайсах і метриках...

Стаття 12.

Україна дбає про українців, які знайшли гроші виїхати з наших благословенних теренів, але теперка дуже тужать за материзною, хоть і сидє при грошах. Але держава не має грошей, щоби їм аж так допомогти.

Стаття 13.

Земля, і всьо, що лежит під ногами, астматичне повітрє, вода в річках, в озерах, ставках, морях, калабанях, кранах, флєшках і філіжанках, які є на наших теренах – є нашими до самої смерти. Кождий наш чоловік, хоч і нехрист має право спользувати природні воб’єкти, але щоби нам сі троха лишило.

Стаття 14.

Земля є основним націвональним здобутком і хто на ню посягне – дістане по загребущих пальцях, захланній голові і сиромудрій сраці по саму Тузлу.

Стаття 15.

Кождий порєдний українец має право пащекувати на владу від щирого серці і на повну губу, бо в нас цензура суворо заказана. Жадна ідевологія не годна визнаватисі державов як за більшовиків, бо то є встид і ганьба.

Стаття 17.

Боронити Україну з Півночі і Сходу, Заходу і Півдня мают Збройні Сили України, але їм бракує солєрки. Тож кождий українец, що може тримати в руках зброю, повинен її мати в сховку і регулярно чистити кріса, шмайсера чи машінгвера, бо вороги не сплят, а пантруют по периметру кордону. А ще кождий українець має право бути міліціянтом і прапорщиком – се їго суверенне право.

Стаття 20.

Державними символами України є Державний Прапор України, Державний Герб України і Державний Гімн України. А ще Франц-Йосиф, але він вже давно вмер, через те до него не всі сі признают.

Державний Прапор України – фана з двох рівненьких смужок синего і жовтого кольорів. І не дай вам Боже перевернути його догори дригом!

Державний Герб України є – Знак Княжої Держави Володимира Великого і УПА – тризубец, а не виделець.

Державний Гімн України – націвональний гімн на музику М.Вербицкого, що похований, де теперка Польща. Хто не знає нашого гімну – не є українцем, а є гавганом і анальфабетом, за що може дістати в писок і де інде.

Столицьом України є Київ, хоть то і не справедливо, бо Львів не гіршій і українців тутка більшіше.

Стаття 23.

Кожда людина має право бути собою і розвиватисі, як тато каже, якщо при цім вона не робе гранди иншим людям і їх родичам.

Стаття 24.

В нашій державі не може бути жадних привілеїв чи заказань за ознаками раси, кольору шкіри на мештах, політичних, релігійних та інших пташках в голові, по жіночій лінії і сексу.

Рівність прав жінки і чоловіка гварантується, хоть наші хлопи і не навчилисі родити дітисьок і давати їм цицьки помежи зуби. Держава чинить так, аби кобіти могли і працювати, і бавити бахурів. Бо хлопи тего не годні робити – наші балватунці можут тілько горівку пити і бомки збивати.

Стаття 27.

Кожда людина має право жити і не тужити.

Нігди не мож скасувати чуже жіттє, хоть то і пияк, і затятий москалиско. Бо тоді мож втрафити до цюпи і годувати воші в криміналі.

Стаття 35.

Кождий має право вірити в тего Бога, котрий намальований на їго іконах. Церква і церковники в Україні відокремлені від держави, але не від наших пожертв, що вигідно їх вирізняє з-поміж инших комерційних структур.

Стаття 36.

Громадяни України можут сі гуртувати в союзи, партії, гуртки і колгоспні ланки без жадних заказань і на свої гроші. Кого ж насильно притягнули в СДПУ(о), чи Народний рух – най напише супліку до прокурора, бо так робити не мож, хіба за грубі гроші.

Стаття 40.

Кождий матолок в нашій державі, що володіє письмом і каламарем, може написати супліку, чи скаргу до органів державної влади на органи державної влади. Держава гварантує – смішно буде всім.

Стаття 41.

Кождий має право чимсь володіти. І кождий має право володіти чимось твоїм.

Стаття 43.

Кождий має право тяжко гарувати і гнути спину, але не кождий на зарплату. Щоправда право на матвинагороду за працю захищається законом. Як і архітектурні пам’ятки.

Стаття 45.

Кождий, хто гарує, має право на вічний спочинок.

Стаття 47.

Кождий має право на власну халупку, курінь, намет чи кватиру на виплату. Але не кождий навіть те має.

Стаття 51.

Шлюб сі ґрунтує на вільній згоді жінки і чоловіка. То є їх проблєми.

Стаття 68.

Кождий матолок мусит жити за законами України. Бо може статисі так, що ти ніц і не знав, коли тещу катував, що то не мож робити – а тебе вже до цюпи запхали і статтю шиют. Незнання законів нашої держави не звільняє від отримання міліціянтами втіхи від твойого арешту.

Вільно переклав на львівську ґвару Богдан Волошин.