Регистрация  Забыли пароль?

Конституанта – Конституційна Асамблея – Установчі Збори

Aк-Мурза 24.08.2014 в 12:00

КОНСТИТУАНТА – від франц. assemblee constituante – установчі збори, pouvoir constituant – установча влада. |читать по-русски|

У різних країнах Конституанта має різні назви – власне установчі збори, народні, національні, конституційні збори, конституційна асамблея (конгрес, конвент) тощо.

КОНСТИТУАНТА – всенародний вищий колегіальний тимчасовий представницький орган, спеціально утворюваний для розробки і прийняття конституції держави.

Перші Конституанти були утворені в США та Франції. Перші у світі конституції – основоположні закони – були прийняті саме установчими зборами ще у ХVІІІ ст.

В історичній ретроспективі прийняття основного закону спеціально обраною Конституантою, здебільшого, відбувалося після та в результаті якихось надзвичайних подій, війн і революцій, системної кризи (США, 1776, 1787; Франція 1789, 1792, 1848, 1871, 1945; Німеччина, 1848; Бразилія, 1988; Колумбія, 1991; Камбоджа, 1993), після руйнації імперій (Австрія, 1918; Росія, 1918; Німеччина, 1919; Туреччина, 1922), здобуття політичної незалежності (Бельгія, 1831; Польща, 1919; Латвія, 1919; Литва, 1920; Чехія, 1920; Грузія, 1921; Індія, 1950, Естонія, 1992), падіння тоталітарних режимів (Італія, 1947, Португалія, 1976, Болгарія, 1991, Румунія, 1992, Південно-Африканська Республіка, 1996). Іншими словами, реалізована Конституанта завжди знаменувала собою системні зміни в житті суспільства та устрої держави.

Ідея Конституанти не оминула і Україну. 30 жовтня (ст.ст.) 1917 року Українська Центральна Рада ухвалила основи законопроекту про вибори до Українських Установчих зборів. Третім Універсалом було призначено день виборів – 27 грудня 1917 року та день скликання – 9 січня 1918 року. Самі вибори проходили вже в умовах війни з більшовиками та не були закінчені. Вибори відбулися лише на неокупованих територіях у 171 виборчому окрузі (загальна кількість утворених округів – 301). Власне усі чотири Універсали Центральної Ради були акцентовані на установчі збори. Перший та другий – на Всеросійські, а третій та четвертий Універсали – на Українські Установчі збори.

Західна-Українська Народна Республіка, від моменту свого утворення, також орієнтувалася на Конституанту. Українська Національна Рада у своєму Статуті, прийнятому у Львові 18 жовтня 1918 року, прямо називає себе Конституантою. 13 листопада 1918 року нею був ухвалений Тимчасовий основний закон, який передбачав скликання установчих зборів для прийняття Конституції Західної-Української Народної Республіки.

Більшовицька агресія, німецька окупація, війна та внутрішні чвари, поховали тоді усі надії на Конституанту Українського Народу – Народну Конституцію – Українську Народну Республіку.

Концепція установчої влади була сформульована за часів Великої французької революції абатом Еммануелем-Жозефом Сійесом (фр. Sieyes, 1748–1836). Згідно цієї концепції, установча влада первинна стосовно усіх інших влад – законодавчої, виконавчої і судової.

Установча влада є практичним і вищим проявом суверенітету – верховної влади народу, котрий, реалізуючи її через своїх спеціально і лише для цього обраних представників (установчі збори), приймає конституцію.

За формую скликання Конституанти – загальним волевиявленням, депутати установчих зборів отримують спеціальний (прямий) мандат від народу, який дає їм змогу і право брати участь у вирішенні питань прийняття конституції. Наявність саме такого мандата забезпечує найвищий рівень легітимності прийнятих у такий спосіб конституцій.

Головною ознакою Конституанти є легітимність – визнання народом її правомірності, законності дій та повноважень. Іншими словами – довіра громадян. Недовіра – нелегітимність – нівелюють Конституанту по суті.

ЛЕГІТИМНІСТЬ (лат. legitimus //dic.academic.ru/dic.nsf/ruwiki/138786 – згідний із законами, законний, правомірний) – згода народу з владою, коли він добровільно визнає за нею право приймати обов'язкові рішення. Чим нижче рівень легітимності, тим частіше влада спиратиметься на силовий примус. Крім того, легітимність – політико-правове поняття, що означає позитивне відношення жителів країни, великих груп, громадської думки (у тому числі і закордонної) до інститутів влади, що діють в конкретній державі, визнання їх правомірності.

На сьогодні, виходячи з мотивів прагматизму (читай – через страх перед власним народом) найбільш поширеною є практика прийняття конституції або внесення до неї змін парламентом. До цього, про людське око, аби надати основному закону більшої легітимності, може додаватися затвердження прийнятих парламентом рішень на всенародному референдумі.

Референдум прямо узгоджується з концепцією установчої влади, але не є прямим замінником Конституанти. Оскільки мова іде про великий за обсягом документ – конституцію, надзвичайно важливим є питання довіри до розробників основного закону. Тому референдум радше є логічним доповненням і продовженням Конституанти, «останнім легітимізатором» її дій та рішень.

Легітимність організації та діяльності Конституанти, як правило, має забезпечувати спеціальний правовий акт, який встановлює порядок проведення виборів її членів. Проте, наприклад, за умов системної політичної кризи – кризи довіри всіх до всіх, очевидно, можуть виникати сумніви щодо законності – легітимності самого цього акту.

За таких обставин важливу роль відіграє сам факт проведення загальних та демократичних виборів до установчих зборів. Верховна влада – суверенітет – належить народу: легітимізація Конституанти відбувається безпосередньо через її вибори та з моменту її обрання – внаслідок вільного всенародного волевиявлення.

Єдине завдання Конституанти – прийняття нової або зміна діючої конституції – основоположного закону.

Мета Конституанти – Народна Конституція – громадянський консенсус - громадянська солідарність – в ім’я гідності, cвободи та розвитку – через встановлення справедливого закону усіма для усіх.

Коли від серця до серця кожного громадянина України пройде Закон, тоді постане нова українська політична нація – нова українська річ посполита – нова республіка – спільна справа, спільне творення – новий і праведний шлях для усього Українського Народу.

Ред. – В. Ак-Мурза
За текстом – В. М. Шаповал. Конституанта
//cyclop.com.ua/content/view/1142/58/1/9/

Читати більше

Конституція Франції: Декларація прав людини і громадянина та Конституційний Акт 1793
Конституція США: Білль про Права 1791
Декларація прав людини і громадянина 1789
Декларація Незалежності США 1776

Заява ВО «Народна Конституція» про гарантії для Українського Народу
Заява ВО «Народна Конституція» про право народу на повстання

Міжнародний білль про права людини
Озброєна Америка: Портрети власників зброї у себе вдома
Конституційна Асамблея. Право на гідність. Народний Трибунал

vforvendetta.warnerbros.com

{ 10 Комментариев }

Конституція Франції: Декларація прав людини і громадянина та Конституційний Акт 1793

Aк-Мурза 13.01.2013 в 13:31

ДЕКЛАРАЦІЯ ПРАВ ЛЮДИНИ І ГРОМАДЯНИНА

Французький народ, переконаний, що забуття природних прав людини і зневага до них є єдиною причиною нещасть світу, прийняв рішення викласти в урочистій декларації ці священні та невід’ємні права для усіх, щоб усі громадяни маючи можливість постійно порівнювати дії уряду з метою будь-якого соціального інституту, ніколи не дозволяли пригноблювати себе і принижувати свою гідність тиранією, щоби людизавжди мали основу своєї свободи і щастя, судді – правила виконання своїх обов’язків, законодавець – мету свого призначення. Отже, він проголошує, у присутності Верховної Істоти, наступну декларацію прав і свобод.  |рус.|

Стаття перша. Метою суспільства є загальне щастя. Уряд встановлений, щоб забезпечити людині користування її природними і невід'ємними правами.

Стаття 2. Ці права є рівність, свобода, безпека, власність.

Стаття 3. Всі люди рівні за природою і за законом.

Стаття 4. Закон є вільне та урочисте вираження загальної волі, він однаковий для усіх, і коли захищає і коли карає, він може утверджувати лише те, що є справедливим та корисним для суспільства і не може захищати те, що є шкідливим.

Стаття 5. Усі громадяни безпосередньо мають право на службу державі. Вільні люди не знають інших підстав мати перевагу на виборах, ніж чесноти і таланти.

Стаття 6. Свобода – це властива людині сила робити усе, що не порушує прав інших: її основа – природа, її мета – справедливість, її забезпечення – закон, моральна межа свободи у цьому правилі: Не роби іншому того, чого не хочеш, щоб зробили тобі.

Стаття 7. Право виражати свої думки і погляди, як у пресі, так і у будь-який інший спосіб, право на мирні зібрання, свободу віросповідання, не можуть бути заборонені. Необхідність проголошення цих прав означає наявність або загрозу деспотизму.

Стаття 8. Безпека - це захист суспільством кожного зі своїх членів: збереження його особистості, його права і власності.

Стаття 9. Закон охороняє спільні та індивідуальні свободи супроти пригноблення тих, хто управляє.

Стаття 10. Ніхто не може бути звинувачений, затриманий або ув’язнений інакше, як у випадках, визначених законом, і у встановленому ним порядку. Будь-який громадянин викликаний або затриманий відповідно до закону, мусить негайно коритися: він робить себе винним, якщо чинить опір.

Стаття 11. Будь-яка дія щодо людини, вчинена без законних підстав та з порушенням встановленого законом порядку є свавільною і тиранічною, особа проти якої є намір вчинити таку дію у насильницький спосіб, має право на застосування сили.

Стаття 12. Ті, хто буде клопотати, видавати розпорядження або виконувати свавільні дії, винні і мають бути покараними.

Стаття 13. Кожна людина вважається невинуватою, доки її не визнано винною, тому у разі необхідності затримання, будь-яка надмірна суворість при його здійсненні повинна бути суворо покарана згідно закону.

Стаття 14. Ніхто не має бути засуджений і покараний інакше, як після вислухування його пояснень, після виклику в законному порядку та за законом, оприлюдненим до вчинення злочину. Закон, що карає злочини, вчинені до його прийняття, є тиранією, надання закону зворотної сили є злочином.

Стаття 15. Закон повинен встановлювати покарання строго і очевидно необхідні: покарання має відповідати тяжкості злочину і бути корисним для суспільства.

Стаття 16. Право власності, це можливість кожному громадянину, користуватися і розпоряджатися на власний розсуд своїм майном, своїми доходами, плодами своєї праці і своїх занять.

Стаття 17Людина може займатися будь-яким видом роботи, діяльності, торгівлі, без будь-яких виключень.

Стаття 18. Кожна людина може надавати за договором свої послуги і свій час, але не може продаватися або бути проданою: особа не є відчужуваною власністю. Закон не визнає прислуги, не може бути зобов’язань про домашні послуги інших, ніж як між робітником і роботодавцем.

Стаття 19. Жодна людина не може бути позбавлена будь-якої частини свого майна без її згоди, крім випадків, коли цього вимагає встановлена законом суспільна необхідність, і за умови справедливого та попереднього відшкодування.

Стаття 20. Жодний податок не може бути встановлений інакше, як для загальної користі. Усі громадяни мають право брати участь у встановленні податків, спостерігати та контролювати їх використання.

Стаття 21. Громадська опіка є священним обов’язком. Суспільство зобов’язане забезпечити існування нещасним громадянам або через надання їм роботи, або через надання коштів для існування тим, хто не в змозі працювати.

Стаття 22. Освіта є необхідністю і має бути забезпечена для усіх. Суспільство повинне всіма силами заохочувати освітній розвитокнароду, освіта повинна бути доступною для усіх громадян.

Стаття 23Соціальна гарантія полягає у діяльності всіх, задля забезпечення кожному реалізацію і збереження своїх прав; ця гарантія грунтується на суверенітеті народу.

Стаття 24. Вона нездійсненна, якщо межі державних повноважень чітко не визначені законом і якщо не гарантована відповідальність усіх посадовців.

Стаття 25. Суверенітет належить народу та є єдиним і неподільним, невідчужуваним та непорушним.

Стаття 26. Жодна частина народу не може здійснювати владу усього народу, але кожна частина суверенних зборів має право повної свободи волевиявлення.

Стаття 27. Кожний, хто привласнює суверенітет має бути негайно страчений вільними людьми.

Стаття 28. Народ завжди зберігає за собою право на перегляд, перетворення та зміну Конституції. Жодне покоління не може підпорядковувати своїм законам майбутні покоління.

Стаття 29. Кожний громадянин має право брати участь у створенні закону, так само як і вибрати для цього своїх представників або агентів.

Стаття 30. Державні посади по суті тимчасові; їх не можна розглядати ні як відзнаки, ні як нагороди, але лише як обов’язки.

Стаття 31. Злочини представників народу та його агентів не повинні залишатися безкарними. Ніхто не має права претендувати на більшу недоторканність, ніж мають усі громадяни.

Стаття 32. Право подавати петиції представникам державної влади у жодному випадку не може бути заборонене, призупинене чи обмежене.

Стаття 33. Спротив пригнобленню є наслідком порушення інших прав людини.

Стаття 34. Пригноблення одного з членів суспільства є тим самим пригноблення усього соціального організму. Пригноблення усього суспільства є тим самим пригноблення кожного з його членів.

Стаття 35. Коли уряд порушує права народу, повстання для народу і для кожної його частини є найсвятішим правом і невідкладним обов’язком.

КОНСТИТУЦІЙНИЙ АКТ |полный текст|

Республіка

Стаття перша. Французька Республіка є єдина і неподільна.

Розподіл населення

Стаття 2. Задля здійснення свого суверенітету французький народ розподіляється на первинні асамблеям по кантонах.

Стаття 3. Задля здійснення управління і відправлення правосуддя він розподіляється по департаментах, округах, муніципалітетах.

...

Суверенітет народу

Стаття 7Верховна влада належить народу - усім французьким громадянам.

Стаття 8. Народ безпосередньо вибирає своїх представників.

Стаття 9. Він делегує виборщикам право вибирати урядників, громадських третейських суддів, суддів кримінальних і касаційних судів.

Стаття 10Народ – законодавець, він обдумує та створює закони.

...

Становлення закону

Стаття 56. Проекту закону передує доповідь.

Стаття 57. Обговорення не розпочинається і проект закону може бути відкликаний протягом 15 днів після оголошення доповіді.

Стаття 58. Проект друкується і розсилається в усі адміністративно-територіальні утворення Республіки, із позначкою: законодавча пропозиція.

Стаття 59. Якщо протягом 40 днів після розсилки законопроекту в половині департаментів, плюс один, десята частина первинних асамблей кожного з них, скликаних належним чином, не відхилить його, проект вважається прийнятим і стає законом.

Стаття 60. У разі відхилення, законодавчий орган скликає первинні асамблеї.

...

Державні податки

Стаття 101. Жодний громадянин не звільняється від почесного зобов'язання брати участь у спільному внеску.

...

Сили Республіки

Стаття 107Усі та головні сили Республіки складає її народ, в цілому.

Стаття 108. Республіка задля безпеки, навіть у мирний час, утримує збройні сили, сухопутні і морські.

Стаття 109. Усі французи – солдати; вони вчаться володіти зброєю.

Стаття 110Старшого за званням поза службою не існує.

Стаття 111. Різниця у званнях, їх відмітних знаках та субординація існують тільки на службі та лише під час служби.

...

Національний Конвент

Стаття 115. Якщо в половині департаментів, плюс один, десята частина первинних асамблей кожного з них, скликаних в належному порядку, зажадає перегляду конституційного акту або зміни деяких його статей, то законодавчий орган зобов'язаний скликати усі первинні асамблеї Республіки для вирішення питання про скликання Національного Конвенту.

Стаття 116. Національний Конвент формується таким же чином, як і законодавчий орган та поєднує в собі усю владу.

Стаття 117. Він вирішує тільки конституційні питання та лише ті, які спричинили його скликання.

...

Гарантія прав

Стаття 122. Конституція гарантує кожному французові рівність, свободу, безпеку, власність, платежі по державних позиках, вільне віросповідання, загальну освіту, громадську опіку, необмежену свободу преси, право подавати петиції, право об'єднуватися у товариства за інтересами, реалізацію усіх прав людини.

Стаття 123. Французька Республіка шанує щиросердя, мужність, старість, синівське благочестя, нещастя. Вона віддає збереження Конституції під варту усіх чеснот.

Стаття 124. Декларація прав і конституційний акт мають бути викарбувані на таблицях у приміщенні законодавчого корпусу та в інших громадських місцях.

Constitution du 24 juin 1793 ou de l'an I
Конституція 24 червня 1793 або I року

Переклад та виділення в тексті: В. Ак-Мурза

Armoiries de la France - Герб Франції. Declaration des Droits de l'Homme et du Citoyen de 1793 /agitclub.ru

Міжнародний білль про права людини
Конституанта – Конституційна Асамблея – Установчі Збори

Озброєна Америка: Портрети власників зброї у себе вдома
Конституційна Асамблея. Право на гідність. Народний Трибунал

Заява Всеукраїнського Об'єднання «Народна Конституція» про право народу на повстання

Білль про Права 1791

Aк-Мурза 01.11.2012 в 14:13

КОНСТИТУЦІЯ СПОЛУЧЕНИХ ШТАТІВ АМЕРИКИ

Поправки 1791 року (БІЛЛЬ ПРО ПРАВА)

Поправка І. Конгрес не має права видавати закони щодо впровадження будь-якої релігії чи заборони вільно сповідувати її, а також не має права видавати закони, що обмежують свободу слова, друку і права народу мирно збиратися і звертатися до уряду з проханням усунути якусь кривду. |читать по-русски|

Поправка ІІ. Через те, що для безпеки вільної держави потрібна добре організована міліція [народне ополчення], право народу мати і носити зброю не повинне обмежуватися.

Поправка ІІІ. У мирні часи жоден вояк не може квартирувати в будь-якому будинку без згоди на це власника; під час війни таке розквартирування може відбуватися лише згідно з законом, що буде встановлений.

Поправка IV. Право народу на недоторканість особи, помешкання, особистих паперів і майна не має порушуватися безпідставними трусами і арештами; ордер на трус і арешт має видаватися лише зі слушних причин, посвідчених присягою або запевненням. В таких ордерах треба докладно вказувати місце, де треба чинити трус, осіб, яких треба заарештувати, або речі, які треба вилучити.

Поправка V. Нікого не можна притягати до відповідальності за скоєння тяжкого кримінального злочину чи іншого ганебного вчинку, інакше як за поданням або висновком великого журі присяжних, за винятком злочинів, скоєних особами, які належать до наземних чи морських збройних сил або міліції, коли ці особи перебувають на дійсній службі, під час війни чи іншої громадської небезпеки. Нікого не можна притягати до відповідальності за злочин вдруге; нікого не можна примушувати свідчити проти себе за обвинувачення в будь-якому кримінальному злочині, а також нікого не можна позбавити життя, свободи чи власності без законної процедури. Приватну власність не можна відбирати для громадських потреб без справедливої винагороди.

Поправка VI. В усіх кримінальних справах обвинувачений повинен мати право на швидкий і відкритий суд безсторонніх присяжних зі штату чи округи, де скоєно злочин, і то ці округи закон має визначати законом наперед. Обвинуваченого треба повідомляти про зміст і причину обвинувачень, право мати зводини зі свідками позивача, за обов'язковою для усіх процедурою ставити свідків на свою користь і вдаватися до допомоги адвоката для своєї оборони.

Поправка VII. Судові справи на підставі загального права, якщо розмір вимог перевищує двадцять доларів, належать суду присяжних, і жодна справа, розглянута судом присяжних, не повинна розглядатися вдруге у будь-якому суді Сполучених Штатів, інакше як згідно з нормами загального права.

Поправка VIII. Не можна встановлювати надмірних застав, накладати надмірних штрафів або вдаватися до жорстоких і незвичайних покарань.

Поправка ІХ. Перелік у Конституції певних прав не повинен тлумачитися як заперечення чи обмеження інших прав, які належать народові.

Поправка Х. Повноваження, що не передано цією Конституцією Сполученим Штатам і не заборонено нею окремим штатам, належать відповідно штатам або народові. (Ратифіковані у грудні 1791 року).

Bill of Rights, December 15, 1791

10 поправок до Конституції США набрали чинності 15 грудня 1791 р. Цими поправками були гарантовані свобода слова, друку, зборів, віросповідання, відділення церкви від держави, недоторканість особи, право на зберігання і носіння зброї.

Від часу прийняття 17 вересня 1787 р. та ратифікації, першим конституцію ратифікував Делавер 7 грудня 1787 р., в Конституцію США було внесено 27 поправок, у тому числі 10 поправок, що складають Білль про Права 1791 року. Двадцять сьома поправка була внесена до Конституції США у 1992 році.

Цілих 27 поправок за якихось 225 років…

foto: gods-prey.com

Міжнародний білль про права людини
Конституанта – Конституційна Асамблея – Установчі Збори

Озброєна Америка: Портрети власників зброї у себе вдома
Конституційна Асамблея. Право на гідність. Народний Трибунал

Декларація прав людини і громадянина 1789

Aк-Мурза 01.08.2012 в 12:48

Преамбула

Представники французького народу, утворивши Національні збори і вважаючи, що неуцтво, забуття прав людини або зневага до них є єдиною причиною суспільних лих та корупції урядів, прийняли рішення викласти в урочистій заяві природні, невід'ємні і священні права людини, щоб ця Декларація, незмінно перебуваючи перед поглядом всіх членів соціального організму, постійно нагадувала їм їх права та обов'язки, щоб дії законодавчої і виконавчої влади, які у будь-який час можна було б порівняти з метою кожного політичного інституту, зустрічали більшу пошану, щоб вимоги громадян, засновані віднині на простих та беззаперечних принципах, спрямовувалися на дотримання Конституції і щастя для усіх. Відповідно, Національні збори визнають та проголошують перед лицем і під заступництвом Верховної Істоти наступні права людини і громадянина. читать по-русски

Стаття перша
Люди народжуються і залишаються вільними і рівними у правах. Суспільні відмінності можуть ґрунтуватися лише на основі загальної користі.

Стаття 2
Метою кожного політичного об’єднання є збереження природних і невід’ємних прав людини. Такими є свобода, власність, безпека і спротив пригнобленню.

Стаття 3
Увесь суверенітет належить нації. Жодна установа, жодна особа не може здійснювати владу, яка не виходить явно від нації.

Стаття 4
Свобода полягає в можливості робити все, що не шкодить іншому: таким чином права кожної людини не мають меж, за винятком тих, які забезпечують іншим членам суспільства користування такими самими правами. Ці обмеження можуть бути визначені тільки законом.

Стаття 5
Закон може забороняти лише дії, шкідливі для суспільства. Все, що не заборонено законом, те дозволено, і ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законом.

Стаття 6
Закон є виразом загальної волі. Усі громадяни мають право брати участь особисто або через своїх представників у його створенні. Він має бути однаковим для усіх, захищає він чи карає. Усі громадяни рівні перед ним і тому мають у рівній мірі доступ до всіх посад, місць і занять, відповідно до їх здібностей і без будь-яких розрізнень, крім тих, що обумовлені їхніми чеснотами і талантами.

Стаття 7
Ніхто не може бути обвинувачений, затриманий або ув'язнений інакше, як у випадках, визначених законом, і у встановленому ним порядку. Той, хто домагається, віддає, виконує або примушує виконувати свавільні накази, підлягає покаранню, але кожен громадянин, викликаний або затриманий відповідно до закону, мусить негайно коритися: він робить себе винним, якщо чинить опір.

Стаття 8
Закон встановлює лише ті покарання, які безумовно і очевидно необхідні; ніхто не може бути покараний інакше, ніж на підставі закону, ухваленого і оприлюдненого до скоєння злочину, і правомірно застосованого.

Стаття 9
Кожна людина є невинуватою, доки її не визнано винною, тому у разі необхідності затримання, будь-яка надмірна суворість при його здійсненні повинна каратися жорстокими репресіям зі сторони закону.

Стаття 10
Ніхто не може переслідуватися за свої погляди, навіть релігійні, якщо їх вираження не порушує громадського порядку, встановленого законом.

Стаття 11
Вільне вираження думок і поглядів є одне з найбільш дорогоцінних прав людини: тому кожен громадянин може вільно висловлюватись, писати і друкуватися, але відповідати за зловживання цією свободою у випадках, встановлених законом.

Стаття 12
Права людини і громадянина мають гарантуватися спільною силою: тому ця сила встановлюється в інтересах усіх, а не в інтересах тих, кому вона довірена.

Стаття 13
Для підтримки спільної сили і на адміністративні витрати є необхідним загальний внесок. Він повинен бути рівномірно розподілений між усіма громадянами пропорційно до їхніх статків.

Стаття 14
Усі громадяни мають право переконатися самостійно або через своїх представників у необхідності загального внескузадля добровільної згоди, щоб слідкувати за використанням і визначати суму, підстави, порядок і тривалість сплат.

Стаття 15
Суспільство має право вимагати, аби кожен представник влади звітував про свою управлінську діяльність.

Стаття 16
Суспільство, у якому не забезпечуються гарантії прав та відсутній поділ влади, не має конституції.

Стаття 17
Оскільки власність є недоторканною і священним правом, ніхто не може бути позбавлений її інакше, ніж у разі очевидної, юридично встановленої суспільної необхідності і за умови справедливого і попереднього відшкодування.

26 серпня 1789 р.

Declaration des Droits de l'Homme et du Citoyen de 1789

Переклад та виділення в тексті: В. Ак-Мурза

Декларація прав людини і громадянина 1789 р. (фр. Declaration des Droits de l'Homme et du Citoyen de 1789) - чи не найважливіший документ Великої французької революції, що визначає права людини та наголошує на їхньому абсолютному пріоритеті.

"Пани нам здаються величними тільки тому, що ми перед ними на колінах. Так розпрямися!" - ці слова друкувалися під заголовком кожного номера газети "Паризька революція". "Вкоротимо гігантів, Принижених зробимо грандами, Зросту одного усі, Це ж просто пісня душі" - співали парижани у 1789 році.

Декларація була прийнята Національними зборами (фр. Assemblee nationale constituante) 26 серпня 1789 р. В основу Декларації покладена концепція рівноправ'я і свободи, що належать кожній людині від народження. Природними правами людини були проголошені: право на свободу, право на власність, право на безпеку і право на спротив пригнобленню.

Декларація прав людини і громадянина 1789 р. і до сьогодні лежить в основі французького конституційного права. Вона підтверджена чинною французькою конституцією 4 жовтня 1958 р. Усі закони та нормативні акти, які не узгоджувалися із принципами Декларації були відмінені.

Відповідно до преамбули чинної Конституції П'ятої республіки від 4 жовтня 1958 р., принципи, викладені у Декларації, мають конституційну силу. 16 липня 1971 року Конституційна рада Франції визнала Декларацію юридично обов'язковим документом, порушення якого прирівнюється до неконституційності.

У 2003 році Декларація прав людини і громадянина 1789 р. внесена до міжнародного реєстру ЮНЕСКО "Пам'ять світу".

Armoiries de la France - Герб Франції. Declaration des Droits de l'Homme et du Citoyen de 1789 /georgetown.edu

Міжнародний білль про права людини
Конституанта – Конституційна Асамблея – Установчі Збори

Озброєна Америка: Портрети власників зброї у себе вдома
Конституційна Асамблея. Право на гідність. Народний Трибунал

Заява ВО «Народна Конституція» про гарантії для Українського Народу
Заява ВО «Народна Конституція» про право народу на повстання

Заява Всеукраїнського Об'єднання «Народна Конституція» про гарантії для Українського Народу

Aк-Мурза 10.01.2010 в 11:17

Конституційний процес в Україні продовжує дивувати. Найперше – своєю скромністю, але головне – незрозумілою втаємниченістю і несподіваними результатами. |читать по-русски|

Впродовж минулої осені, точніше – з 24 серпня до 1 грудня 2009 року в Україні проходило всеукраїнське обговорення президентських конституційних ініціатив.

Українство завзято поговорило про педофілів та свинячий грип. Разом із тим під новий рік був створений, зі слів Президента України – «народний проект конституції».

Також, за словами Віктора Ющенка: «більшість громадян, виступаючи за оновлення Основного Закону, висловили головну думку: подальші перетворення в Україні та європейський вибір потребують ефективної системи державного управління».

Далі, більше. Одна за одною посипалися заяви Віктора Януковича, Віктора Медведчука і знову ж таки Віктора Ющенка про необхідність запровадження в Україні «президентської моделі влади». Інакше кажучи, про повернення до системи управління часів Леоніда Кучми, через відновлення дії Конституції України 1996 року.

Виходить так. Усі конституційні «інновації», що пропонуються народу, причому із абсолютно протилежних політичних таборів, зводяться до одного – чергового з’ясування хто генералісімус, хто найголовніший: президент, прем’єр-міністр чи парламент? Громадянам вперто нав’язується «головна думка», що золотий ключик українського щастя – ефективна влада, криється у розподілі повноважень в середині самої цієї влади.

Це у корені хибні орієнтири. Можна скільки завгодно переконувати громадян у перевагах тої чи іншої «нової» моделі організації державного управління: президентської, парламентської чи змішаної. Далі пустопорожніх обіцянок та нових протистоянь у владі такі теревені не приведуть.

Громадянам України потрібні гарантії – переконливі, конституційно закріплені гарантії ефективності нової системи влади. Гарантії відповідальності уряду і держави перед народом і громадянином. Гарантії прямого та повсюдного впливу громадян на усі важливі процеси, що відбуваються в країні. Гарантії здійснення та захисту прав людини і громадянина в Україні. Гарантії, що будь-який новий законодавець, новий уряд чи президент будуть працювати виключно на користь людям.

Демократичній системі державного управління має передувати система дієвих конституційних гарантій належного здійснення цього самого управління та непорушності народовладдя. Це єдиний правильний шлях до створення і прийняття справді нового Основоположного Закону – Народної Конституції, в інтересах усього Українського Народу. Перелік, форма та зміст таких гарантій повинні стати темою окремої серйозної громадської дискусії, темою справжнього всенародного обговорення.

Нинішня Конституція Франції, у тій її частині, що називається «Декларація прав людини і громадянина», стверджує: «неуцтво, забуття прав людини або зневага до них є єдиною причиною суспільних лих та корупції урядів». В Україні виявляється усе навпаки. Судячи зі слів вітчизняних політиків в Україні завжди винна сокира, але не кат.

Всеукраїнське Об’єднання «Народна Конституція» виступає за внесення до Конституції України нового українського права – права на спротив пригнобленню – права народу на повстання.

Спротив пригнобленню – є природнім та невід’ємним правом людини і громадянина. Це право є крайньою та вимушеною, проте – основною гарантією здійснення усіх інших прав людини. Також це право можна розглядати як основну гарантію відповідальності уряду і держави перед народом і громадянином. Принаймні, саме так спротив пригнобленню розуміють громадяни країн Європи. Тієї Європи, до якої обіцяють долучити Україну переважна більшість українських політиків. Ключове слово – розуміють. Цивілізована нація – освічена нація. Тож скромність в обговоренні Основного Закону явно зайва.

Неуцтво пригнічує і принижує. Користуватися чужим неуцтвом, щонайменше – лукавство. Людям потрібні знання, аби приймати правильні рішення. Покласти край свавіллю в Україні може лише той Закон, що пройде від серця до серця, від мізків до мізків кожного українця. Тільки за таких умов і саме такий Закон стане справді Народною Конституцією – Основоположним Законом, який буде кому виконувати і буде кому захищати.

Народна Конституція – це конституція прийнята народом – це конституція гарантій для Українського Народу. Народна Конституція – це абсолютний пріоритет прав людин і повноважень громадянина. Народна Конституція – це право народу змінювати або скасовувати будь-які форми державного управління, припиняти повноваження парламенту, уряду, президента, якщо їхня діяльність є згубною для людей і держави. Народна Конституція – це право народу на повстання.

Право народу на повстання – це справжній Закон Свободи вільної козацької нації.

Всеукраїнське обговорення скінчилося. Хай живе всенародне обговорення. Конституція – це надто серйозно, аби довіряти її політикам.

Київ – 10 січня 2010 р.

В. І. Мурачов
Голова Всеукраїнського Об'єднання «Народна Конституція»

Заява ВО «Народна Конституція» про право народу на повстання
Право на повстання - право на восстание. Дайджест 1
Право на повстання - право на восстание. Дайджест 2

Міжнародний білль про права людини
Конституанта – Конституційна Асамблея – Установчі Збори

Озброєна Америка: Портрети власників зброї у себе вдома
Конституційна Асамблея. Право на гідність. Народний Трибунал

Народна Конституція: дорога віслюків чи гра в доміно. Частина 1
Народна Конституція: дорога віслюків чи гра в доміно. Частина 2
Народна Конституція: дорога віслюків чи гра в доміно. Частина 3

{ 5 Комментариев }

Заява Всеукраїнського Об'єднання «Народна Конституція» про право народу на повстання

Aк-Мурза 01.11.2009 в 10:58

Конституційний процес, з таким великим трудом розпочатий, наразі, «витанцьовує» на місці. Всеукраїнське обговорення конституції радше нагадує імітацію, у кращому випадку – політзаняття чи політінформацію радянського штибу. До того ж організовані не кращим чином. Широка громадська дискусія на тему конституційних змін просто відсутня. |читать по-русски|


Очевидно, українці вкрай зневірені у владі, відтак, досить слабко реагують на будь-які владні ініціативи, небезпідставно вважаючи їх черговим обманом. Зневірені, це ще м’яко сказано. У багатьох добропорядних громадян України при одній згадці про українську політику та про більшість вітчизняних політиків виникає, щонайменше, відчуття огиди.

Треба констатувати, що нинішній конституційний процес та українство існують, без перебільшення, у паралельних світах. При цьому, переважна більшість політичних сил в Україні свідомо шкодять, саботують – ігнорують, замовчують тему конституційної реформи загалом.

Яскравим прикладом цього є недавня відмова Верховної Ради направити на розгляд Конституційного Суду усі без винятку, про всяк випадок, наявні у парламенті проекти змін до Конституції України. Мабуть, панів депутатів усе влаштовує. Народні обранці просто не бажають та й власне не спроможні щось змінити.

Тим часом. Україна – на колінах. Українці – принижені і розгублені. Довіра до будь-якої влади розтоптана на роки вперед. Наскрізь по країні гуляє-розгулює беззаконня і свавілля нового українського «панства». Століттями омріяна Українська Держава вже давно нагадує м’ясорубку людських життів, ідей, прагнень, сподівань, віри у справедливість і закон.

Жити у хаосі беззаконня, викривлення закону стає все нестерпніше. Так. Україні потрібен закон – новий закон. Україні потрібна нова конституція. Проте ще більше українцям потрібне переконання у тому, що цей закон справді буде народним – справедливим для усіх і кожного, а також дієвим – здатним реально захистити усіх та кожного.

Сьогодні президентські конституційні ініціативи пропонуються до всеукраїнського обговорення як «народний проект конституції», але назватися ще не значить бути.

Народність визначається закріпленими у конституції правами людини і громадянина, але найперше – рівнем впливу громадян на реалізацію Основного Закону, наявними реальними конституційними механізмами прямої, безпосередньої участі громадян у здійсненні та захисті конституції, у здійсненні та захисті своїх прав і свобод.

Іншими словами, Народна Конституція – це право та обов’язок громадянина здійснювати та захищати закон – свої права і свободи, особливо тоді, коли держава неспроможна цього зробити або тоді, коли держава сама стає порушником закону.

Саме ефективний захист прав людини і громадянина, а також забезпечення прямої, безпосередньої участі громадян у здійсненні та захисті своїх прав і свобод мають стати наріжним каменем нової – Народної Конституції України.

Пропонуємо внести у Конституцію України нове право – право народу на повстання – право на спротив тиранії і пригнобленню як основну гарантію здійснення та захисту прав людини і громадянина в Україні.

Пропонуємо винести на всеукраїнське обговорення, а далі на всеукраїнський референдум питання закріплення в українському законодавстві права народу на повстання як норми прямої дії.

Право на демократичне повстання є добре відомим у світі. Закріплення такого права є свідченням того, що головні пріоритети держави насправді належать не державному апарату – чиновникам, але народу – громадянам країни.

«Спротив пригнобленню є наслідок, що витікає з інших прав людини. Коли уряд порушує права народу, повстання для народу і для кожної його частини є його найсвятішим правом та невідкладним обов’язком». Декларація прав людини і громадянина 1793 р.

«Весь досвід минулого підтверджує, що люди схильні зносити пороки до тих пір, поки їх можна терпіти, ніж використовувати своє право скасовувати урядові форми, що стали для них звичними. Але коли довгий ряд зловживань і насильств, незмінно підпорядкованих одній і тій же меті, свідчить про підступний задум змусити народ змиритися з необмеженим деспотизмом, скидання такого уряду і створення нових гарантій безпеки на майбутнє стає правом і обов'язком народу». Декларація незалежності США 1776 р.

«Необхідно, щоб права людини охоронялися силою закону з метою забезпечення того, щоб людина не була змушена вдаватися як до останнього засобу до повстання проти тиранії і гноблення». Загальна декларація прав людини, прийнята і проголошена резолюцією 217 A (III) Генеральної Асамблеї ООН від 10 грудня 1948 р.

Народна Конституція – це, насамперед – право народу на повстання – право на спротив тиранії і пригнобленню – священне право на гідність. Для України таке право є надзвичайно актуальним. Це право є справді універсальною гарантією здійснення і найголовніше – захисту усіх інших прав людини і громадянина.

Звичайно, саме по собі право на повстання не панацея, але той крайній – народний засіб, той запобіжник, який обов’язково буде працювати. Це зрештою такий бажаний для держави громадянський консенсус – спільний обов’язок, спільне право, спільна відповідальність за свободу, за гідне життя для кожного українця та для усього Українського Народу.

Право народу на повстання – це справжній Закон Свободи вільної козацької нації.

Київ – 01 листопада 2009 р.

В. І. Мурачов
Голова Всеукраїнського Об’єднання «Народна Конституція»

Читати більше

foto: razom.org.ua

Заява ВО «Народна Конституція» про гарантії для Українського Народу
Право на повстання - право на восстание. Дайджест 1
Право на повстання - право на восстание. Дайджест 2

Міжнародний білль про права людини
Конституанта – Конституційна Асамблея – Установчі Збори

Озброєна Америка: Портрети власників зброї у себе вдома
Конституційна Асамблея. Право на гідність. Народний Трибунал

Народна Конституція: дорога віслюків чи гра в доміно. Частина 1
Народна Конституція: дорога віслюків чи гра в доміно. Частина 2
Народна Конституція: дорога віслюків чи гра в доміно. Частина 3

Музыка: Не спи моя рідна земля (Мандри)

Землякам, що раз у раз збіраються на Шевченкові роковини співати гімн 1898

Aк-Мурза 30.11.-0001 в 00:00

Ще не вмерла Україна, Але може вмерти: Ви самі її, ледачі, Ведете до смерти! Не хваліться, що живе ще Наша воля й слава: Зрада їх давно стоптала, Продала, лукава. Ваші предки торгували Людськими правами, Їх продавши, породили Нас на світ рабами. Не пишайтеся ж у співах Ви козацьким родом: Ви раби, хоча й пани ви Над своїм народом. Україна вам не мати, Є вам інша пані, Зрадних прадідів нікчемних Правнуки погані! Тільки той достойний щастя, Хто боровсь за його, Ви ж давно покірні слуги Ледарства гидкого. Ви ж давно не люди — трупи Без життя і сили, Ваше місце — кладовище, Яма та могили. Як живі покинуть мертвих, Щоб з живими стати, «Ще не вмерла Україна» Будемо співати. Як живі покинуть мертвих, Прийде та година, Що ділами, не словами Оживе Вкраїна.

Грінченко Борис Дмитрович (1863 – 1910) – український письменник, педагог, лексикограф, літературознавець, етнограф, історик, публіцист, громадський діяч.

Міжнародний білль про права людини
Конституанта – Конституційна Асамблея – Установчі Збори

Озброєна Америка: Портрети власників зброї у себе вдома
Конституційна Асамблея. Право на гідність. Народний Трибунал

Музыка: Чорні круки (Єрофеєв)

{ 1 Комментариев }