Це перша найвища нагорода Каннського кінофестивалю для румунської кінематографії, і тому її сприйняли на батьківщині режисера немов перемогу на чемпіонаті світу з футболу чи конкурсі «Євробачення». Хоча перемога на провідному кінофестивалі світу, звичайно ж, вагоміша в розумінні справжньої культури. Успіх румуна незаперечний, оскільки він зі своїм скромним фільмом переміг таких грандів світового кіно, як боснієць Емір Кустуріца та американці Квентін Тарантіно і брати Коени. Перемога надзвичайно скромної за бюджетом та засобами екранного виразу, але дуже сильної за діалогами та сюжетом румунської стрічки стала несподіванкою для кінематографічного світу, але не для фестивальної публіки. Після першого показу фiльму кінокритики заговорили, що з'явився незаперечний претендент на головну нагороду, якщо журі не побоїться віддати її маловідомому кінематографу з бідної країни Східної Європи. Не побоялося, бо журі очолював політично і соціально ангажований британський режисер Стівен Фрієрс, а до його складу входив минулорічний лауреат Нобелівської премії з літератури Орхан Памук, також не байдужий до політики.
Власне, політика є лише дуже важливим тлом, на якому відбуваються події фільму «Чотири місяці, три тижні і два дні». Кінець 80-х років минулого століття і майже кінець правління комуністичного диктатора Ніколає Чаушеску були періодом, в якому не існувало надій на кращі зміни.
Отож Румунія. 1987 рік. Двоє закомплексованих дівчаток самі залазять в таку халепу, про яку вони, ще навіть наївно домовляються забути і ніколи не згадувати.
Жодного співчуття до тьолок не має. Режисер ще й дозволяє собі з них час від часу стібатись. То репліками абортера Бебе, то репліками самих головних героїнь. В готельному епізоді з дурнуватою картиною над ліжком Габріели співставляються тупа картина на стіні і ще тупіша в ліжку. Над ним висить совковий натюрморт. Мертва природа, з зондом відомо де, лежить в ліжку. Спробуйте відшукайте різницю.
Але про все спочатку. Зальот Габріели ставить хрест на її безтурботному житті та житті її сусідки по кімнаті Отілії.
Габріела знаходить вихід на абортера Бебе. Спереляку плутає 2-й місяць вагітності з 4-м. Каже йому, що Отілія її сестра. Підставляє Отілію з бронюванням готелю, який запросив для себе Бебе. І завозить своєю відповідальністю Олівію під член товариша Бебе, який так гіпократично погодився допомогти Габі з дитинкою.
Зрозуміло, що в студенток бабла малувато, тому Бебе швиденько і зі сльозами на очах тьолок трахнув їх на готельному ліжку. Аборт ж потрібно якось робити. Так, в Отілії були місячні, але що не зробиш заради подруги, отака вона бабська дружба. При тому чувак тупо стібнеться з їх наївності та безвідповідальності. Хоча його за підпільні аборти можуть посадити на нари. При тому, він не осуджує Габі. Всі ми помиляємосьі так далі -бла бла бла. Добрий дядя абортер виявляється звичайним козлом,так його потім називають бідні студентки. Хотя робота така в чувака шо ангелом аж няк не будеш.
І тут приходить Достоєвський. Сцена коли Бебе починає роздягатись, знімати шкари і кидати шкарпетки в туфля, усім своїм мовчазним натуралізмом робить більше, ніж усі ці фільми з купою крові та розірваними тілами немовлят.
Габі закривається в туалеті. Навіть хрестик в неї висить на шиї. Отілія в одній футболці залітає до ванни і починає швидко підмиватись. Черга Габі. І хвилин 10-ть повного мовчання.
Простий кульок для підстилки, щоб кров не попала на готельне ліжко. Засохла троянда в вазі. Побутовий натюрморт добиває більше, ніж той зонд. Камера на рівні пуза.Облич тут не потрібно. Одне слово "лягай". Бебе просить скинути ембріон скинути в сміттєпровід з 10 поверху і не мучитись похоронами.
5-ть хвилин камера стоїть на одному місці. Жодної дії. Блондіка і брюнетка. Але як вона тримає цигарку, як артистично вона її тримає.
Для Отілії щастя тільки починається. Вона йде на день народження мами свого бойсфренда. Пацик її дістає тим, що вона не купила квіти. Які нахир квіти після такого? Вона втікає від свята в туалет на кілька хвилин. За столом її чекають розмови про огірки, про невдячних дітей, про лікарів і про те, як краще фарбувати пасхальні яйця. Увесь цей час камера тупо зафіксована на її фейсі. Декілька годин тому їй довелось через тупість своєї сусідки лягати під Бебе. Веселуха
Розслабитись їй не дають навіть в кімнаті бойсфренда. Бувають такі хрінові дні. Паркет рипить. Виявляється, пацик в четвер кінчив в неї і вона, можливо теж вагітна. Здається піздєц наростає семимильними кроками. Чувак взагалі її не розуміє. Вона починає зриватись на нього через якісь дрібниці. Згадує все погане, про що стільки часу мовчала.
Далі подорож нічним містом до готелю, де лежить Габріель. Біля готелю стоїть швидка. Стоп. Це тільки весілля. Не варто так лякати людей. Ембріон лежить в туалеті на рушнику. Тьолки шукають декілька хвилин сумку, щоб покласти туди ембріон, на якого увесь цей час тупо втикає камера.
Отілія знову блукає нічним містом в пошуках багатоповерхівки чи якихось сміттєвих баків. Маньяки, злі собаки і менти – не найкраща компанія. В готелі – весілля.
Ця дура Габріела зголодніла і пішла в ресторан. А там їй дали м'ясне асорті. Паніровані мізки і теде. Піздєц повний. Паніровані мізки і ембріон в рушнику. Вгадайте з 1-го разу, чи буде вона їсти?
Знову камера мертво втикає в них за ресторанним столиком. Давай ніколи не будемо про це згадувати. Ха-ха-ха. Надійся.
Всьо. Нарешті то закінчилось.
Стрічка ”4 місяці, 3 тижні та 2 дні” входить до складу набагато об’ємнішого проекту під назвою ”Розповіді Золотого віку”. Це суб'єктивна історія комунізму в Румунії, розказана через історії, що трапляються із людьми у містах. Мета проекту – розповісти про цей період без прямого посилання на комунізм, а лише за допомогою різних історій, які трапилися з людьми у ті часи, коли вони думали, що живуть нормальним життям.
Стать участником
