Подорож у минуле

Вчора повернулась з села. Пам’ятаю, чи в якомусь інтерв’ю, чи десь прочитала, Віталій Козловський сказав, що найкраща поїздка коли вона незапланована, коли так зненатська, з’явилася можливість, сіли і поїхали. І я з ним цілком згодна. Можливо комусь це здасться банально, але там в мене народилося багато дитячих мрій і тільки тепер я розумію якими безглуздими і смішними вони були. Я з дитинства марила котами згадую, як сиджу на стулці вся обліплена кошенятами і боюся ворухнутися, щоб не побудити. Тоді Мурзіка в мене не було, тато не дозволяв, тепер змирився, зрозумів, що опиратися нені немає сенсу. Як мала була говорила, виросту, куплю хату, коня і 50 котів. Зараз я така вдячна Богу, що живу в Києві. Сади, заводи занепали, молодь рветься до столиці, а старі вимирають. Безкінечна робота здавалося б припиняється тільки в свята. Зате я зробила немало класних фоток, які нажаль сестра привезе аж через тиждень.