Регистрация  Забыли пароль?

Про непереможних героїв

para-bellum 27.08.2010 в 10:44

Волинь, Київщина, Поділля, Галичина, Полтавщина, Харківщина і Херсонщина бачили цих вершників із чорними шликами, що йшли вдень і вночі, і в заметіль, і дощ – усюди шукали ворога і знищували його немилосердно, - майже через півстоліття писав Петро Дяченко, автор спогадів про чорних запорожців, їхній командир, безпосередній учасник і творець історії бурливих років. Не мечем, так пером продовжував він у цей час боротьбу за волю рідної землі з далекого американського Баунд-Брука.  Канули, на жаль, в Лету ті часи, коли блиск шаблі Петра був сигналом закінчення балачки, коли як капуста летіли ворожі голови, непереможні чорні запорожці здобували одну перемогу за іншою. Однак сьогодні доводиться констатувати, що ім’я Петра Дяченка сьогодні невідоме в Україні, хоча своїм життям він залужив право знаходитись у пантеоні героїв.

Лише у 2010 році завдяки старанням активістів Історичного клубу «Холодний Яр» повертається з далекої Америки в Україну постать її славетного сина Петра Дяченка. Хоч доля закинула його за тисячі кілометрів від рідної землі, його серце завжди належало Україні, рідній Березовій Луці на Полтавщині, де він вперше побачив світ 30 січня 1895 року.

            Чим же така знаменита книга спогадів Петра Дяченка, адже з 1991 року про визвольні змагання українців було написано не одну книгу, видано не один том мемуарів? А тим, що показує він визвольну боротьбу за часів Української Революції 1917-1921- х років, крім того, боротьбу в серці України –Наддніпрянщині, на Київщині, Черкащині, Полтавщині. Це є дуже важливим для усвідомлення того, що не лише Галичина боролась, а й вся Україна.

Манері письма властива подача точної інформації, події недалекого минулого постають перед очима як захоплюючий, однак трагічний діафільм, як пересторога для нащадків.Варто зазначити,  книга оснащена мапами та фотографіями учасників тих буряних часів.

У книзі йдеться про героїчні події Української революції 1918-1921 років, а потім про її поступовий спад і згасання, відступ за Збруч. Цікавим уже є той факт, що революція, щойно почавшись, була приречена на поразку через невдалу політику українського уряду, його безвідповідальність і недалекоглядність у розбудові держави та армії як її необхідного атрибуту.

Трагічною подією в історії Української революції є арешт і страта полковника Петра Болбочана. Петро Дяченко дає йому таку характеристику: ”Так 29 червня 1919 року загинув видатний військовий діяч, щирий Українець і справжній лицар”.  За цей вчинок від автора набагато більше дісталось докорів не ворогам, а власне українському урядові, а зокрема Симонові Петлюрі, зависокою була ціна його бравурних парадів з пустим змістом. З цього погляду спогади Петра Дяченка дуже цікаві, адже подається інший, зовсім не ідеалізований образ Симона Петлюри, зовсім інша оцінка його діяльності. 

 Петро Дяченко пише: ”Якби ми вміли шанувати нашу власну кров, на всі ці питання мусів би перед судом дати відповідь наш тодішній уряд з Головним отаманом Петлюрою на чолі”.

 Тож бережімо кров! Бережімо пам'ять!

Автор - Наталія Міняйло

Настроение:в офісі

{ 18 Комментариев }

Культурний супротив

banderivka 08.08.2010 в 14:47

"...у мене не склалось із культурними стратегіями - з усіх стратегій культурного позиціонування мені була відома лише стратегія підліткового алкоголізму. Що за певних умов теж може сприйматись як культурний супротив..." (с) Сергій Жадан

"среди говна мы все поэты, среди поэтов мы - говно" (напис на стіні на Дніпровській набережній)

Інколи мені хочеться, щоб у мене в голові було щось на кшталт автоматичного самописця. Щоб записував мої потоки думок. Я не творча, не неординарна, не вважаю себе неформалкою чи філософом-аматором. Але інколи з мене пре. З мене пруть думки шаленими потоками. Інколи мені через це не вдається заснути за всю ніч. Ця енергія, виділена внаслідок мозкової активності, мене ковбасить до конвульсій. Думки, можна сказати, ні про що. Точніш, про щось надто віддалене від буденного матеріального світу. Абсолютно дивні логічні та асоціативні ряди. В них немає нічого унікального, і я сумніваюсь, що в них є хоч щось цікаве. Проте інколи мене розриває бажання ці думки висловити. І я їх висловлюю лише шаленими поглядами, тілесними рухами та бурмотінням сама до себе в моїй зачиненій кімнаті, так, щоб ніхто не чув і не бачив. Але про що б мені там не думалося, я все скоро забуваю. Цей транс проходить, і повертається дійсність. Але інколи мені хочеться в нормальносму душевному і тілесному стані розібрати те, що я тоді подумала. І зробити якісь висновки. Чи щодо теми роздумів, чи щодо власного психічного стану. 

Коли я читаю сучасну українську літературу, мені здається, що цей мозковий самописець таки хтось винайшов. І ось кілька таких божевільних його придабли. Або ж ні, ці кадри - цілком нормальні, звичні для нас люди. Просто лише вони проводять такий детальний реєстр своїх шалених подумів, але не ховають їх, а навпаки - викидають цю брудну білизну через фасадне вікно для суспільного огляду. Суспільство проходить - і фукає. Або ж захоплюється: "ах, як же це небуденно, неформально, сміливо, неординарно, унікально, феноменально!... ціла купа брудної білизни на асфальті!..." Справді, брудна білизна - це те, що для кожного з нас є близьким, безумовно. Це те, що ми щоденно притискаємо до найінтимніших зон нашого тіла. І те, що боїмось показувати. Чи стидаємось. Але звісно ж, знайшлися кілька безстидників. І, звісно, одразу ж привернули до себе увагу. З одного боку -- катастрофічною незвичністю, котру цілком можна списати на культурний супротив, з іншого -- близькістю та зрозумілістю для кожного. 

"Та що зараз пишуть?!... а от у наші часи.." - повчають пальчиком наші бабусі та мами. О, так, у зараз пишуть суцільне сміття, бо ж що ж це?!! Жодних прикладів для наслідування, жодних ідей та принципів, суцільна срамота, секс, алкоголь, наркотики, матюки, а це ще й зветься "відвертим стилем" та "вільним словом"!.. а от в їхні часи, а ще краще - в часи Чехова та Достоєвського, а ще давайте згадаємо часи Гомера - ото була книииига! Безумовно! Але ж смішно виходить: я чомусь певна, що Чехов чи Достоєвський таки читали Гомера, чи прийнамні знали про його твори. А от чи читав би Гомер Чехова, якби дожив до його часів? Що б він із того зрозумів? Та напевне, те ж саме, що я зрозуміла із Гомера, коли нас  у 6 класі змушували його читати - ніхріна. А все ж, в щасливий час ми із вами живемо. Ми можемо читати і нашу книгу, і книгу минулого покоління, і позаминулого, і 100, і 200, і 500, і 1000-літньої давності, і за великого бажання - ми можемо в усе це вдуплитись. Чи принамні, можемо оспівувати вікову мудрість тих великих діячів історії та культури, котрі створювали світову спадщину літератури з тих пір, як людина написала на паркані даруйте, на камені перше слово. Ми можемо, нам вистачає нашої тупості та обмеженості, безсоромності та агресивності для того, щоб їх зрозуміти. Але великим діячам так ніколи і не стане їх великої мудрості для того, щоб зрозуміти нас. 

Винахідником стилю сучукрліту особисто я вважаю Павла Загребельного, хоча я майже впевнена, що десь помиляюсь. Проте та ідея, котру, на мою думку, заклав пан Загребельний, була досі дещо згублена. Він у своїх творах освітлював великі глобальні загальнолюдські проблеми, даючи їх ясне бачення та детальний аналіз. Проте ракурс огляду цих питань давався із рядової Троєщинської смітярки. Проблема розбиралася по комірчинах та закуточках. Без жодної зашарілості перед тим, що було знайдене в цих закуточках. Зараз про закуточки без зашарілості пишуть майже всі. Але мало хто досі таким чином пише про глобальну проблему. Всім зрозумілі закуточки, ясна річ, ми всі в цих же закуточках живемо. Проте далеко не кожен може серед еротики (чи скоріш порнухи), алкотрешу та матюків розгледіти глобальну загальнолюдську проблематику. А хто може - теж не ображений. Йому лише треба перебрати дещо та надибати те, що шукав. І в результаті: і читати, і писати можуть абсолютно всі. Одні фукатимуть, інші пертимуться, та байдужих не буде. Можна розцінювати цю літературу, як висловлення найпотаємніших та найпотужніших переживань, можна - як дешевий спосіб привернути до себе увагу, але безумовним є те, що сучасна українська література є дуже сильною і розвиненою на фоні інших мистецтв, і безумовно ще одне: це - книга нашого часу, часу віртуального спілкування та тупих віршиків у дівочих блогах, часу електронної синтезованої музики та здихаючого кінематографу, часу, коли про секс діти дізнаються раніше ніж про кохання, часу, коли недавні матюки стали невід"ємною частиною суспільного лексикону, часу, коли половина свідомого люду ніяк не може пережити заборону пити пиво в громадських місцях, часу, коли в ніби все є, але в усьому цьому не вистачає трішечки... справжності...

Але я все ж дещо стомилась від літераутри цього часу... хочеться на трішки вернутись в часи Достоєвського...

Мо взяти читати "Доктора Живаго"?...

* * *

зі: і знову я не змогла згадати те, що мене розпирало вчора вночі. Але то було точно про сучукрліт))

Вибачте за кострубатий текст - поспішаю на потяг! Всім щасти))

Музыка: хтось там свариться... Настроение:знову чумайданний настрій!...

{ 9 Комментариев }

"Друга ріка" в метро

para-bellum 09.04.2010 в 10:46

У п'ятницю Валерій Харчишин роздаватиме автографи у столичному метрополітені

У п'ятницю, 9 квітня о 15:00 у холі станції метро «Театральна» фронтмен групи
«Dруга Рiка» Валерій Харчишин проведе автограф-сесію нової газети «Метро.
Афіша». Також у газеті «Метро. Афіші» Валерій Харчишин вестиме авторську колонку
про музику. Акредитація: 0444659915, 0674648558, pr@kmh.kiev.ua



 

Сяйво: битва триває!!!

para-bellum 25.03.2010 в 21:00

Ні для кого не є новиною, що у центріі Києва процвітає комерційний бандитизм. Нещодавно у киян силою відібрали книгарню «Сяйво». Просто серед білого дня бандити захопили магазин, викинувши працівників і покупців на вулицю. І це не перший такий прояв безцеремонного бандитизму. У Києві вже знищені книгарні: «Мистецтво», «Ноти», «Зміна», «Поезія», «Планета». На місцях колишніх культурних осередків тепер красуються магазини широкого вжитку і офіси. 

Влада показала неабияку байдужість до знищення культури, проявивши тим самим ніщо інше, як фашизм. Тож взяти ситуацію у свої руки вирішили громадські активісти та культурні діячі. Боротися з беззаконням і безкультурщиною викликалися такі громадські організації: Громадська ініціатива «Збережи старий Київ», Київський осередок ВМГО «Фундація Регіональних Ініціатив», Бюро журналістських розслідувань «Свідомо», ГО «Комітет прямої дії», Громадянська мережа «ОПОРА», Рух добровольців «Простір свободи», мистецьке об’єднання «Остання Барикада» та бюро журналістських розслідувань «Свідомо». Один з перших кроків активісти зробили вже вчора. Так, біля приміщення «Сяйво» відбулася акція «Народна книгарня». Захід проходив у формі вуличного концерту. Біля заблокованого вантажівками входу, поети читали вірші, художники малювали картини, музики грали і співали, а громадські діячі дарували книжки. 

На захист книгарні зі своїми творами виступили українські поети Світлана Поваляєва, Артем Полежака, Богдан-Олег Горобчук, Павло Коробчук, Олег Коцарєв, письменник-сатирик Лесь Подрев’янський. Деякі з учасників тримали в руках плакати з написами на кшталт «Бездіяльність правоохоронних органів – прояв корупції в європейській державі» , «Молода командо, руки геть від української книги!», саркастичні лозунги «Нащо мені книги? У мене є сємки» чи «Гопота: щоденне читання шкідливе для вашого здоров’я». А вищезгадані громадські організації під час акції представили ідею повернення книгарні до комунальної власності із утворенням там культурного центру із громадською наглядовою радою.

Ще один цікавий факт. Вже вкотре було зроблено спробу офіційно зафіксувати у ДАІ акт порушення правил руху (”Сяйво” вже не перший тиждень заблоковано двома зв’язаними між собою ”КрАЗами”, припаркованими прямо на тротуарі при вході до книгарні). Але співробітники дорожньої служби і на цей раз проігнорували запит про правопорушення.
Ну що ж, влада мовчить, міліція сидить, чиновники рахують гроші і ділять метри Києва. Залишається надіятись на громадськість. Лише від нас залежить майбутнє.

 

http://gazeta.univ.kiev.ua/?act=view&id=2668

{ 7 Комментариев }

До Вербної неділі

para-bellum 25.03.2010 в 20:55

Дорогі друзі! Запрошуємо Вас на дитячу акцію до святкування Вербної неділі в Україні. 

26 березня Фонд «Відкрита політика» в рамках Міжнародного родинного мандрівного фестивалю «Як намалювати птаха…» спільно з Українським центром народної культури «Музей Івана Гончара» проводять акцію для дітей, під час якої відбудуться майстер—класи з виготовлення вербових «шуток», пасок, писанок а також народні ігри, гаївки, веснянки, частування традиційними пісними стравами, дитячі медіапрезентації про традиції святкуваня Великодня в Україні. Одночасно юні журналісти з дитячої медіастудії "Птахи" будуть знімати телепрограму про цю акцію. Початок о 14.30. Адреса: м. Київ, вул. Iвана Мазепи 29. Тел.: 095 544 51 69 

Народну книгарню на місце "Сяйва"!!!!

para-bellum 18.03.2010 в 12:12

У суботу, 20 березня, о 13:00 біля приміщення книгарні <<Сяйво>> -
Велика Васильківська, 6 - відбудеться акція <<Народна книгарня>>.

Прямо на вулиці, біля входу до книгарні, що заблокований вантажівками,
книговидавці продаватимуть книги, поетів читатимуть вірші, художники -
малюватимуть картини.

Запрошуємо усіх небайдужих, хто не погоджується з продажем славетної
книгарні в центрі міста та брутальний захопленням її <<людьми у
чорному>>. Можна буде купувати, продавати, мінятися, дарувати книжки та
представляти свої твори.

Під час акції активісти громадських рухів, у тому числі <<ОПОРА>>,
<<Збережи старий Київ>>, <<Комітет прямої дії>>, <<Фундація регіональних
ініціатив>> та бюро журналістських розслідувань <<Свідомо>> представлять
ідею повернення книгарні до комунальної власності із утворенням там
культурного центру із громадською наглядовою радою.

Контактний телефон: 050 351 81 41, Єгор.
 

{ 7 Комментариев }

зашібенний репортаж

para-bellum 10.03.2010 в 20:32

Минає час, ми змінюємось, змінються вподобання. Але деякі речі залишаються вічними. Серед них - Шевченко. Тарас. І хоч останнім часом його критикують і ігнорують всі, кому не лінь, все-таки він - непересічне явище. Це мають визнати всі. 

9 березня наш дружній колектив вшанував Т.Г.Ш. Якби вінбув живий, йому було би уже 196 років.

До святкувань також приєдналось наукове товариство філософів, а також патріотична організація  "Форум державницької інтелігенції". Крім того, викладачі муніципального університету (Так, є в Києві такий))

Загалом свято вдалось.)))

 

Настроение:патріотічєскій

{ 41 Комментариев }

Йому вже 196 років!!!

para-bellum 09.03.2010 в 21:53

Так, так. Нашому Тарасові Григоровичу уже 196 літ. А  його твор  досі є актуальними. Це підтревдив наш флеш-моб біля Червоного корпусу. (Обіцяю зашібенний репортаж, але готую його не сама. Дещо залежу від інших.))

Читала сьогодні вірш "До Основ'яненка"

До речі, у ноьому є багато цікавого і для сьогодення.))

Б’ють пороги; місяць сходить,

Як і перше сходив...

Нема Січі, пропав і той,

Хто всім верховодив!

Нема Січі; очерети

У Дніпра питають:

«Де-то наші діти ділись,

Де вони гуляють?»
Читать дальше...

П.С. Дякую Мишку, що вивів мене зі ступору і нагадав про Т.Г.Ш.

Настроение:святковий

{ 6 Комментариев }

Лілея

para-bellum 08.03.2010 в 22:13

— За що мене, як росла я,
Люди не любили?
За що мене, як виросла,
Молодую вбили?
За що вони тепер мене
В палацах вітають,
Царівною називають,
Очей не спускають
З мого цвіту? Дивуються,
Не знають, де діти!
Скажи мені, мій братику,
Королевий цвіте!
— Я не знаю, моя сестро,—
І цвіт королевий
Схилив свою головоньку
Червоно-рожеву
До білого пониклого
Личенька Лілеї.
І заплакала Лілея
Росою-сльозою...
Заплакала і сказала:
— Брате мій, з тобою
Ми давно вже кохаємось,
А я й не сказала,
Як була я людиною,
Як я мордувалась.

Моя мати... чого вона,
Вона все журилась
І на мене, на дитину,
Дивилась, дивилась
І плакала. Я не знаю,
Мій брате єдиний!
Хто їй лихо заподіяв?
Я була дитина,
Я гралася, забавлялась,
А вона все в'яла
Та нашого злого пана
Кляла-проклинала.
Та й умерла...
А мене пан
Взяв догодувати.
Я виросла, викохалась
У білих палатах.
Я не знала, що байстря я,
Що його дитина.
Пан поїхав десь далеко,
А мене покинув.
І прокляли його люди,
Будинок спалили...
А мене, не знаю за що,
Убити — не вбили,
Тільки мої довгі коси
Остригли, накрили
Острижену ганчіркою.
Та ще й реготались.
Жиди навіть нечистії
На мене плювали.
Отаке-то, мій братику,
Було мені в світі.
Молодого, короткого
Не дали дожити
Люди віку. Я умерла
Зимою під тином,
А весною процвіла я
Цвітом при долині,
Цвітом білим, як сніг білим!
Аж гай звеселила.
Зимою люди... Боже мій!
В хату не пустили.
А весною, мов на диво,
На мене дивились.
А дівчата заквітчались
І почали звати
Лілеєю-снігоцвітом;
І я процвітати
Стала в гаї, і в теплиці,
І в білих палатах.
Скажи ж мені, мій братику,
Королевий цвіте:
Нащо мене бог поставив
Цвітом на сім світі?
Щоб людей я веселила,
Тих самих, що вбили
Мене й матір?.. Милосердний,
Святий боже, милий! —
І заплакала Лілея,
А цвіт королевий
Схилив свою головоньку
Червоно-рожеву
На білеє пониклеє
Личенько Лілеї. 

(Т.Г.Ш)

Люблю цей вірш.  Хоч можна довго критикувати за прикметникову і дієслівну риму, але в ньому є душа, ідея, зміст.))

І ще раз Зі Святом Весни)))

Настроение:лілейний

{ 4 Комментариев }

Про Т.Г.Ш.

para-bellum 07.03.2010 в 22:44

У школі мені запудрювали мізки культом Т.Г. Ми знали, що він великий революціонер і бунтар. А ще Апостол. Звісно, що дитячі мізки цього не розуміли, вся інформація сприймалась на віру і заучувалась, вбивалась, а потім посала приїдатись. Т.Г. сприймався як частина державної ідеології, як офіціоз. У цьому культі було щось радянське і неприємне.

Потім відкрила для себе дещо іншого Т.Г. Його поезія "Лілея" і зараз пробирає мене до кісток, зачіпає за живе. Так само як і криваві "Гайдамаки". У них настільки яскраві картини, що я їх можу перечитувати до кінця. Навіть голівудські сценаристи блокбастерів до такого не додумаються. Ось для мене справжній Т.Г. Для мене він людина, доволі тонкий психолог. І міг би й далі розвиватись у цьому напрямі дуже круто. Не люблю ж бо я бронзи, пам'ятниківі постаментів. а лише справжнє золото істини.

А ще мені здається, що Т.Г.Ш. якби народився в наші дні цілком чи вписався у сучукрліт. 

Хайблоггери, хто для Вас Т.Г.? Апостол, Пророк, просто людина, пам'ятник, поет, вар'ят чи просто ім'я, набір звуків??

Настроение:сінкінг

{ 52 Комментариев }

Прийди! Згадай! Прочитай!

para-bellum 07.03.2010 в 13:05

9 березня 2010 о 12.30 біля Червоного корпусу КНУ імені Тараса Шевченка (вул. Володимирська, 60) за ініціативою ”Форуму Державницької інтелігенції” відбудеться читання поезії Тараса Григоровича Шевченка з нагоди 196-ї річниці від дня народження Кобзаря. 
 

Детальніша інформація за телефоном +38(096)7530369, Наталя
 


 

{ 10 Комментариев }

велкам на літературний обід)

para-bellum 03.03.2010 в 21:57

Ти любиш книги, вони для тебе не лише утилітарне джерело знань? Книга цінна ще сама собою?Книга, що може вбивати і давати життя? Книга, яку цікавіше читати, ніж жити?
 

 

                                            Купа дивацтв, 


                                                                      Купа вар’ятства,


                                                                                                                КУПА КНИГ…



 

Запрошую ТЕБЕ на: 
ЩО? ЛІТЕРАТУРНІ ЧИТАННЯ
ДЕ? ЧЕРВОНИЙ КОРПУС, 349 АУД.
КОЛИ? 4 БЕРЕЗНЯ, 13.00

КОНТАКТИ: +38(096)7530369 НАТАЛІЯ

 

Настроение:сигаретний

{ 11 Комментариев }

Крізь час і простір

para-bellum 16.02.2010 в 00:59

"Крізь час і простір: читання світової поезії в оригіналах" - серія літературних вечорів у книгарні "Смолоскип" (м. Київ, вул. Межигірська, 21), покликаних задовільнити інтерес вдумливої аудиторії до іноземної поезії, читаної мовою оригіналу. В активі проекту "Крізь час і простір" уже є вечори англійської, французької, німецької, австрійської, японської поезії, турецької поезії, поезії мовою фарсі та новогрецькою мовою. На часі - перший вечір вечір американської поезії (поети: Едгар Алан По та Волт Вітмен, читатимуть їх вірші Ярослава Стріха та Карина Тумаєва). Початок поетичного вечора традиційно - о 18:30

Ахматова і Франко

para-bellum 15.02.2010 в 22:02

Дещо дивно ці імена вживати разом, але російська поетеса і наш геній повязані між собою. Але не в сенсі особистих взаємин. А творчих.

Нещодавно відкрила для себе другу Ахматову - Горенко. Таке справжнє прізвище поетеси. Мене іноді дивувало, а чому українка з походження стала все-таки найвідомішою (най-най-най) російською поетесою. Я мимоволі звинувачувала поетесу у тому, що відцуралась рідної мови, рідної культури.

Але повторюсь. Нещодавно відкрила для себе нову Ахматову. Ахматову, що знає і любить українську мову і культуру. Ахматову-перекладача.

Ось її переклад інтимної лірики Франка:

Повстречались мы с тобою, 
Только несколько минут 
Говорили, рядом стоя, 
Словно вдруг случайно двое 
Земляков сошлися тут. 
  
Что-то я спросил такое, 
Мне ненужное вполне, 
Про идеи, но пустое, 
И не то, совсем другое, 
Что сказать хотелось мне. 
  
Рассудительно ты, пани, 
И свободно речь вела. 
Мы расстались как в тумане, 
Только ты мне на прощанье 
И руки не подала. 
  
Ты кивнула, кончив дело, 
И пошла к себе домой. 
Я стоял остолбенелый, 
И бессильный и несмелый 
Взгляд мой крался за тобой. 
  
Я ведь знал — в минуте этой 
Рай скрывался мой тогда: 
Два-три слова, но согреты 
Обаянием привета, 
Все решили б навсегда. 
Проиграл! Своей рукою!.. 
Не поставить ставку вновь. 
Что в душе щемит такое? 
Это пьяная тоскою, 
Безнадежная любовь.

А ось і оригінал:

Раз зійшлися ми случайно, 
Говорили кілька хвиль — 
Говорили так звичайно, 
Мов краяни, що нечайно 
Здиблються з-за трьохсот миль. 
  
Я питав про щось такеє, 
Що й не варт було питать, 
Говорив щось про ідеї – 
Та зовсім не те, не теє, 
Що хотілося сказать. 
  
Звільна, стиха ти, о пані, 
І розсудно річ вела; 
Ми розстались, мов незнані, 
А мені ти на прощанні 
І руки не подала. 
  
Ти кивнула головою, 
В сінях скрилася як стій; 
Я ж мов одурілий стою 
І безсилий за тобою 
Шлю в погоню погляд свій. 
  
Чує серце, що в тій хвилі 
Весь мій рай був тут — отсе! 
Два-три слова, щирі, милі 
І гарячі, були б в силі 
Задержать його на все. 
Чує серце, що програна 
Ставка вже не верне знов... 
Щось щемить в душі, мов рана: 
Се блідая, горем п'яна, 
Безнадійная любов.

Висновок простий. Нам все-таки тре пишатись тим, що маємо. А маємо ми багато)

 

 

Настроение:замріяно-втомлений

{ 55 Комментариев }

Обрано Президента!!!

para-bellum 07.02.2010 в 19:11

Так, так. Україна вже має свого Президента. Поетичного, ліричного, літературного. І що прикметно , Президентом було обрано дівчину. Нею стала молода київська поетка Карина Тумаєва. 

Що можу сказати про цю особу? Вона молода і енергійна, гарно посміхається і носить червоні штани.Серед учасників ця невисока дівчина виділялась також і сильними з метафоричної сторони віршами. Крім того, на відміну від пануючої тенденції, Карина не читала віршів  про секс і комплекси. 

Ось кілька віршів Карини:


І душа…

По дорозі на Київ ішло три білих монахи

Три білих монахи дорогою праведних йшли і тягли мою душу

В пошарпаних білих обдертих халатах душа моя і монахи

Помоляться в Києві

Далі рушать.

Умитися б від землі

Що їсти душа моя звикла

Тягтися би пішки

А так по землі розривається шкіра

Хрипами повні легені душі моєї

Всі легені в любові закутані

До болю закутані в шкіру.

Взяти б червону шкіру

Вимити б червону шкіру

І йти разом із трьома білими монахами

Силувати віру

Вірувати в силу.

Битою дорогами душею

Один із монахів виверне собі шию

Другого монаха кобила затопче

Третій монах помирати не схоче

Обійметься із сильною душею моєю

Підніметься із сильною душею моєю

На небеса

Помітивши сонце і любов

Підніметься із сильною душею моєю

До вогню золота і задіне

Пальцем небеса.

Золото куполів

Київ у них згорів

І ми обидва – монах і душа

Обнявшись за плечі спокутуєм жах

Перед вщент згорілим Києвом

Що в любові Господній полум’ям

Застряг.

* * *

Зорі крізь дах

Моя змучена киснем душа…

Теплі щоки коханих на пам’яті пальців,

Соціалка повсюди заткнулася в кам’яні п’яльця,

І нам себе жаль.

Обдувається серце легенями.

Знаєш, більше, аніж усіх інших,

Ми себе методично нищим

Так закохано і самовпевнено.

А ми любим тепло,

Та стовбичимо втомлено поруч

У калюжах рахуємо зорі,

А ми любим тепло…

І зорі крізь дах

Продивляються чітко, ховаючись поміж неба

Так, наче їм придивитися треба,

Що там в – перекриттях.

Шкіра до шкіри ніжно –

Поміж шкірами зорі на теплих пальцях коханих

Вони в порах, сяючи, завжди лишаються з нами

Якщо ми їх, звичайно, залишим…

 

 

Загалом враження від заходу дуже позитивні, але хотілося би більше стьобу саме з політиків, а не з комплексів поетів.
 

 

Настроение:голова бо-бо

{ 5 Комментариев }

До ранку світиться ...

para-bellum 05.02.2010 в 01:10

Коли моя рука, то тиха, то лукава, 
В промінні сну торкнеться губ твоїх 
І попливе по шиї і, небавом, 
Зплеча на груди, із грудей до ніг ... 

Коли твоя рука, солодка, ніби слава, 
Червонооким пальчиком майне 
Влимонній тиші і коли мене 
У темну глибину поверне темна слада 

У білій лодії тоді ми пливемо 
По водах любощів між берегами ночі: 
І голоси у гніздах ластівочі 
Стихають тихо ... Золоте кермо 

Заснулої хмарини понад полем, 
І спить рука в руці, і на щоці 
Краплина щастя, виказана болем, 
До ранку світиться ...

 

(М. Вінграновський)

Настроение:нічно- романтично-самотній

{ 5 Комментариев }

Хмарочоси...

para-bellum 21.01.2010 в 10:37

поверхи –
то не просто для того
щоб ходити туди-сюди
 
ступаючи на наступну сходинку
ми губимо по краплинці
із склянки повної води
 
бо за кожне приближення 
чи віддалення від Бога
треба платити життям своїм 
 
була ж бо вежа вавилонська –
розсипалась на мільйон цеглинок
мов на плетиво блискавок грім
 
думаєте чому гірські люди
не хочуть спускатися вниз
а хто захоче віддалитись від Божого ґанку?
 
хто відмовиться трави Господні косити?
дерева Всевишнього танцем огортати?
а хто захоче втратити півсклянки?
 
боюся
що душа моя
зійде колись із Сокільських лісів
 
і вже не підніметься  
бо склянка випаде з рук тремтячих
й розлетиться на тисячу днів

Автор - Мирослав Лаюк,

резидент LitClub

 
 

Настроение:мдя ... протизабудовний...

{ 5 Комментариев }

Вечорниці!!!!!!!!!!!!!

para-bellum 16.01.2010 в 00:21

В цю суботу 16.01.2010, початок о 18.00 в Музеї Івана Гончара (Мазепи 29). 
Вкладка - 35 грн, дрес-код - вишиванка =) 

Вечорниці приврочені святу Маланки. 

Приходьте, буде надзвичайно тепла атмосфера з танцями, співами, обрядами, народною живою музикою, засіванням, водінням кози, різдв*яним маскарадом.) 

УВАГА - ЖИВА МУЗИКА! 

Запрошуйте друзів! 

Організатор Вечорниць - СУМ (КМО Спілки Української Молоді в Україні)
 

Птица

para-bellum 15.01.2010 в 21:34

И птица я высокого полета, 
И на людей смотрю из высока.
Высокомерна я, горда или жестока,
И от земных будней очень далека..

Мне суждено летать всю жизнь над морем,
И с гор высоких гордо вниз смотреть.
И не убить меня ни горечъю, ни горем!
Я сквозь обиды буду гордо вверх лететь!

Меня не ранит больше боль розлуки,
И сердце камнем стало уже давно!
Дано в крылья превратились руки,
Я стала птицей! Все! Так решено!

Теперь любить по правилам не буду!
Я буду жечъ сердца! Топтать их в прах!
Твою измену и предательство забуду!
Забуду боль, обиду, грусть и страх!

А если вновь ты станешь на моем пути
Я не встревожусь, не потеряю слов!
Я просто тебя попрошу уйти
Из моей жизни - умерла любовь..!!!

 

Альбіна В.В., автор LitClub

 

Настроение:меланхолия

Люблю...

para-bellum 13.01.2010 в 20:42

Люблю я Андруховича. Ще молодого і не битого життям. Ще до появи СУЧукрліту. Ще до появи матів і сексу у романах.

Скажете, що не було такого?

А я скажу, що був і приведу його слова:

ЛІТОҐРАФІЇ СТАРОГО СТАНІСЛАВА

3. КОТЯЧИЙ КОНЦЕРТ

Добрий вечір тобі, пане професоре!
пане кредиторе смутку і покори!
Поки жовтий місяць небо переоре,
вихлюпнем з мундирів душі, наче море…

Ми повисли на деревах — ми нічні коти,
чорним вереском утроб сколихнемо смерк,
виліплені з відчаю й темноти,
ми — зеленоокі, немов Месмер…

Заволаємо з гілляк, ніби з чорних веж,
брязнемо по ліхтарях — зареве сурма:
це тобі за милість, якою звеш
покарання тіла і гніт ума,
за братів,
що пересліпли по темницях без вогню,
за сестер,
що в тухлих брамах продають суцвіття цнот,
за любов, і підданість, і брехню,
і також за те, що ти патріот! —

Панство лилики, сичі і летючі жаби!
з нами разом завищіть із верховіть,
і вилискуйте рулади, і вигавкуйте силаби,
і хрипіть, і скреготіть, і голосіть…

Товариство — хатні відьми і підземні духи!
вилітайте з коминів і домовин,
доливайте в наші горла скрухи і отухн,
щоб у сні перевертався песій син —

перевертень і макака,
академік (демікака),
какаду!
слимачисько у шляфроці
з моноклем в дірці,
а не в оці,
гола ду…
капосна мерзенна мухо,
каверзне казенне вухо!..

Ми повисли на деревах — ми нічні коти,
наші голоси жаскі і гнівні.
Ми — найглибші плями в пащі темноти,
нам іще не піли треті півні.

Височійте, золоті імперські слупи!
(і касарні, і катівні, і пацючі цюпи).
Може, й нагадають різками по спинах
скалки битих вікон

і слова на стінах?

Крейдяні слова «любов» і «мир»…
 

А в мене п...ц СЕСІЯ!!!!!!!!!!!!!!!!!!!

 

Настроение:котячо-сесійний

Феномен Матіос

para-bellum 12.01.2010 в 11:47

Пропоную поговорити про феномен пані Марії. Останнім часом її ім'я незмінно звучить на літературних форумах, її книги серед бестселлерів у книгарнях. Несподівана  "Солодка Даруся"  стала ластівкою, яка вивела Матіос у лідери продаж.  Навіть жіночі романи купюють менше.

Але напрошується питання. Некрофільські історичні романи про життя простої людини, жінки. Це саме те, що потребуємо? Чи дивний нестандартний стиль пані Марії? Некрофільська тематика? Буковина початку 40-х років???

Сама пані Марія заняла незайняту ще ніким до неї нішу і тут до неї прийшов успіх. Вона виявила чудове шосте чуття, і як говорять упіймала бика за роги.

Чи не так?

Настроение:антинекрофілський

{ 32 Комментариев }

Аркан

para-bellum 11.01.2010 в 21:10

танцювали цілий вечір цілу ніч цілий ранок 
аркан вели навколо крислатого граба

з гілок як з рук рушники звисали

 

танцювали цілий день цілу ніч цілий ранок

аж янголи позлітались із сьомого неба

чекали…

 

не падали ноги не плутались очі не злипалися

місяць втопився а потім сонце навмисно

впало осколками наче розтрощені кахлі

 

не падали ноги не плутались очі не злипалися

трави влягалися рукописно

й пахли…

 

дощ періщив гатив із полив’яних Божих глеків

рушники обривались і листя жовтіло

у своїй як у вовні овечій закрученій товщі 

 

дощ періщив гатив із полив’яних Божих глеків

а не тліли солоні сорочки на голе тіло

як мощі…

 

спочатку закам’яніли а потім розсипались – зникли 

затихли скрипки бубни й цимбали

гілля усохло на грабі

 

спочатку закам’яніли а потім розсипались – зникли 

аркан свій дотанцювали 

на небі…




Автор - Мирослав Лаюк, 

резидент Lit_Club

Настроение:піднесено ...ммм... голова болить

{ 1 Комментариев }

Топ-2009. Література

para-bellum 09.01.2010 в 23:03

 

 

Не зчулись, а вже добігає до кінця перша декада ХХІ століття. Припустимо, що ми в маршутці люди туляться один до одного, як ті оселедчики в олії. Що то за картина! Потерті джинси, картата куртка «мейд-ін-чайна», сумка через плече із зображенням американського прапора, стандартна зачіска з модної обкладинки, синці під очима, викохані блуканнями віртуальним світом, навушники, від яких луной йдуть шалені акорди бас-гітари... В одній руці у цього «дива» горнятко фаст-фудівської кави, в іншій – книжка...
Яка ж обкладинка її вінчає?
На щастя, це питання зацікавило не лише нас. Яких тільки конкурсів та опитувань не навигадувано, аби визначити кращих з кращих на ниві сучасної української літератури.



Насамперед, скористаємося результатами Всеукраїнського національного конкурсу «Краща книга року», заснованого Державним комітетом телебачення та радіомовлення. Серед десятка номінацій, спрямованих на поціновування друкарської майстерності, розглянемо одну, для нас найціннішу – «Бестселер», створену для об’єктивного виявлення саме читацької думки.

Перше місце завоювала збірочка Марії Матіос з двох ідейнопротиставлених повістей: «Москалиця» та «Мама Маріца – дружина Христофора Колумба». Обидва твори є віддзеркаленням тематичної традиції кінця ХІХ століття. Читаєш, і пригадуються шкільні уроки української літератури... Коцюбинський...Кобилянська... Нехай їхня творчість і відзначається песимістичною одноманітністю, та все ж іноді приємно поринути у текст, позбавлений замашної лайки, надто відвертого змалювання усіх пікантних деталей інтимного життя героїв. Обидві повісті скажуть правдиве слово про Жінку. Її страждання, воістину залізна сила волі та, практично підсвідома, рефлекторна винахідливість Жінки постають у своїй непохитній величності. Що ж різнить «Москалицю» та «Маму Маріцу»? Це, перш за все, інтерпритація найглибшого людського почуття – любові. Якщо перша героїня доводить своїм прикладом можливість існування без цього душевного поривання, то друга - навпаки, робить любов життєствердним критерієм буття.


Далі на нас чекає несподіванка. Друге місце у конкурсі посів Улас Самчук та його вистраждана «Марія». І знову наперед виступає жінка-селянка, що є своєрідним уособленням неньки-України. Голодомор 1932-1933 років, усі ті всенародні страждання, тиранічні знущання правлячого режиму, моральна деградація суспільства, канібалізм (як її неминучий наслідок) та багато інших фактів, що змусять здригнутися від жаху навіть зовсім зашкарублого читача, є таким собі всеохоплюючим фоном. Номінування цього твору є ніби викликом пересиченій епатажністю українській літературі останніх років.


Диплом же третього ступеня дістався професорці престижного римського університету та дочці всесвітньовідомої поетеси Ліни Костенко – Оксані Пахльовській - за твір наукового характеру «Ave, Europe!». У нтому представлено історичний огляд подій Укрїни від падіння Берлінської стіни і до «післяпомаренчевої» регресії. Він розкриває усі ті перешкоди, що чекають на Україну на шляху до Європи з точки зору незаангажованого європейського науковця. Чи потрібні ми Європі? А, головне, чи потрібне нам те офіційне зарахуванння до кагорти європейських країн? Адже один лише такий бажаний статус не змусить стареньку бабцю без шматка хліба покинути жебракування, не зцілиць у мить усіх віл-інфікованих чи хворих на туберкульоз, і точно не зробить наших політиків безгрішними янголами. Ми маємо віднайти європейську утопію у власній національній свідомості, тоді й потреба в членстві в ЄС автоматично відпаде. Такий виносвок робить авторка.

Крім державного, маємо ще кілька приватних конкурсів. Ось, наприклад, не можна оминути увагою відоме дійство, як «Коронація слова»( проект компанії «Крафтс Фудз Україна»). Адже тут відбирали письменників-олімпійців на свій лад.
Цього разу надзвичайно цікавою для аналізу є найпрестижніша та найрибутковіша номінація «Романи».
Отож, першою серед перших була коронована Галина Вдовиченко та її твір «Замок Гербуртів» (виданий під назвою «Тамдевін»). Німий похмурий палац, огорнутий незайманою природою українських Карпат, спостерігає еволюцію стосунків сучасної української художниці та науковця-геолога, що якраз займався дослідженням поведінки вовків у природньому середовищі. Закони вовчої зграї видаються досконалішими за людські... Цей твір можна віднести до жанру типового жіночого роману. Приємно гортати таку книжечку під жалібні завивання зими, коли руки зігріває горнятко гарячого чаю, а душу вишукане художнє слово.


На другому місці в нас «Мексиканські хроніки. Історія одієї мрії» Максима Кідрука. Що ж, назва твору вже знайомить нас з його головними героїнями: Мексикою і Мрією. От саме про другу крилату товаришку ми й поговоримо детальніше. Автор, запалений шаленим вогнем молодості, мандрує колоритною країною Південної Америки. За місяць він обходить шість мексиканських штатів та вісім великих міст. Піраміди ацтеків, місто майя, загублене в джунглях Юкатану...і, найцінніше, люди зі справжнім мексиканським темпераментом та щирими серцями... Своїми історико-географічними відступами твір дещо близький до документального жанру. Але відвертість, емоційність, величезна кількість смішних історій роблять ці подорожні нотатки перлиною художної літератури. 


Останнє місце «Коронації» завоював історичний роман Юрія Сороки «Іван Богун». Приємно визнати, що доля справжнього українського лицаря ХVІІ століття не залишилась поза увагою сучасного автора. Неспокійні, бурхливі часи національно-визвольної війни... Чого тут тільки не було? Але письменник спромігся виокремити саме Івана Богуна як реалізатора цілісної індивідуальної програми. Саме Богун наважився протистояти фатальній для української незалежності політиці Хмельницького. Цей твір,як джерельна вода для спраглого, буде незамінним провідником шукачеві історичної істини.
Ще один конкурс на визначення найкращої книги України провів журнал «Кореспондент». Відбір проводився у два етапи. Спочатку шляхом читацького голосування було визначено десять найкращих книжок у двох номінаціях.


«Белетристика»:
1. Станіслав Константинов «Сутінки»;
2. Люко Дашвар «Молоко з кров'ю»;
3. Галина Вдовиченко «Пів'яблука»;
4. Ірена Карпа «Добло і зло»;
5. Лариса Денисенко «Сарабанда банди Сари»;
6. Андрей Мелехов «Vox populi";
7. Марія Матіос «Москалиця»;
8. Михайло Бриних «Шахматы для дебилов»;
9. Євген Положій, ”Дядечко на ім’я Бог”;
10. Ірен Роздобудько «Дві хвилини правди»;
«Документалістика»:


1. Сергій Мирний «Жива сила»;
2. Дмитро Табачник «Утиный суп по-украински»;
3. Анатолій Кузнєцов «Бабий Яр»;
4. Сергій Руденко «Уряд Юлії Тимошенко»;
5. Віктор Савченко «Україна масонська»;
6. Виктор Киркевич «Киев для романтиков»;
7. Ігор Леськів «Солодкий газ Афганістану»;
8. Валерій Панюшкін, Михайло Зигар за участі Ірини Резник «Газпром, нова зброя Росії»;
9. Ярослав Грицак «Життя, смерть та інші неприємності»;
10.Оксана Пахльовська «Ave, Europe!».



Потім трійку фіналістів обирало високошановане журі, до складу якого увійшли такі поціновувачі українського слова(чи то російсього, але обов’язково пов’язаного з Україною): Святослав Вакарчук ( лідер гурту „Океан Ельзи”), Лесь Герасимчук (поет і культуролог), Олександр Коваль (президент Форуму видавців) та Тарас Федюк (президент Асоціації українських письменників).
В номінації «Белетристика» найкращим літературним здобутком року «Кореспондент» визнав «Сарабанду банди Сари» Лариси Денисенко. Тут не лише назва дивує читача своєю непередбачуваністю. Спочатку ми маємо справу із, здавалося б, звичайнісіньким для свого часу, відлюдькуватим представником схибнутих на роботі прототипів; спострігаємо його розлучення та «нову» закоханність, що проростає з колишніх захоплень... Надто буденно? Але ж ні... Врешті, читач засвідчує відродження особистості і справжнього почуття...


Друге місце виборола вже згадана нами сьогодні Галина Вдовиченко. Тільки цього разу переміг її дебютний твір - «Пів'яблука». Чотири подруги-львів’янки натрапляють на дивакуватий антикваріат – дерев’яне яблуко. Невідомий майстер, видно, вклав у свою роботу щось набагато більше, містичніше за звичайну майстерність, адже його виріб неминуче впливає на долі героїнь. І знову простота та досконалість описаних ситуації та переживань тішить око й душу... Читаюючи твори Вдовиченко, усвідомлюєш: ще не вмерло практично архаїчне прагнення авторів зберегти не лише зміст, а й художньомарковану форму власних висловлювань.
Ну, і, нарешті, останнім в номінації «Белетристика» був нагороджений твір Ірени Карпи «Добро і Зло». Письменниця, вочевидь, «впала» у ностальгію. Книжка в двох розділах представляє собою зібрання спогадів безхмарного дитинства і дорослих пригод непосидючої героїні. Щось реальне, а щось - лише плід вічно живої фантазії... В будь-якому випадку це чудовий шанс пізнати Карпу краще. Комусь допоміг вроджений талант, комусь нашуміла епатажність, а хтось просто вразив оригінальністю ідеї...


Що ж до «Документалістики», то тут усі три місця, на противагу художній літературі, поділили між собою чоловіки. Не довіряють наші судді серйозні речі палкій жіночій душі.
Тож першим у нас виявився Віктор Савченко зі своїм науково-творчим доробком «Україна масонська». Тепер маємо історію про масонські ложі. Фактично, весь український уряд в період розпаду УНР (та й сам Тимчасовий уряд) складалися з масонів. Не варто навіть вже й згадувати імена світових геніїв, що належали до славнозвісних братств. Читачеві надається можливість спостерігати процес творення Європи «великими будівельниками» та України в ній, як невід’ємної частини єдиного цілого.
За масонами слідує «Жива сила» Сергія Мирного, що навіює сумні спогади про події весни 1986 року. Чорнобильська катастрофа. Її наслідки ще досі неподолані та,мабуть, ніколи такими й не будуть. Офіцер радіаційної розвідки, якому випала «честь» працювати на станції після сумнозвісного вибуху, щиро ділиться спогадами. Він розкриває перед нами наболілу душу, аби ми, наступні покоління, не повторювали помилок своїх батьків та дідів.


І останній документальний твір, удостоєний винагороди – «Уряд Юлії Тимошенко» Сергія Рудченко.Ну дійсно, куди ж Україні без політики? Книжка являє собою низку критичних досьє на вітчизняних урядовців; не оминає вона й теперішнього прим’єр-мініста та її найближче оточення. Жодному небайдужому громадянину не завадить знати більше про наших урядових керманичів. Бо, як-не-як, саме ми увірили у їхні слизькі руки державну владу. І забирати (чи то пак, видирати ) ту владу – наше законе право.
У цій номінації журі, мабуть, старанно оминало приперчених тем. Кому ж заважає спокійне життя?
Отака наша мандрівочка до «світу друкованого слова».

Що ж, цього року письменницька еліта проявила себе досить різнобічно. Історія української літератури засвітила кілька нових імен. Але, на жаль, перевагу все ж мають завсідники. Так, особливої пошани, як на мене, заслуговує корінна гуцулка, уродженка буковини - Марія Матіос, що справедливо здобула некоронований титул «грант-дами української літератури». За нашими спостереженнями вона відзначилась аж у двох вищезгаданих конкурсах. Крім того, до арсеналу здобутків письменниці не можна не зарахувати перемогу її роману «Майже ніколи не навпаки» в позаминулорічній «Коронації слова». До того ж, Марія Василівна є надзвичайно шанованою серед львівських читачів, де такі її книжки, як «Кулінарні фіглі від Марії Матіос» та «Чотири пори життя» визнані найпопулярнішими за результатами конкурсу «Найкраща книга 16 Форуму видавців» 2009 року. Що ж стосується відкриттів року, то тут ми, не без задоволення, спостерігаємо блискучу творчу еволюцію Галини Вдовиченко, головного редактора щоденної газети «Високий Замок». Уся її спадщина на сьогоднішній момент складається усього з двох, офіційно висвітлених, творів... Але ж які то твори! Обидва відзначені найвищими нагородами. Авторка просто не має права зупинятись, адже її багатющий творчий потенціал залишається все ще не реалізованим.


Що ж, на цьому і завершу. Маю вам щиро подякувати за увагу і побажати «смачного читання»!



Автор - Ангеліна Гусар,

резидент LitClub

Настроение:редакторський

{ 13 Комментариев }

Жадан! Шукаю!!!

para-bellum 09.01.2010 в 13:46

 

У розшуку Сергій Жадан. Але в перршу чергу його вірш "Китобоям". Я його шукала доволі давно. Але ніде не можу знайти. 

Шкода, що у мене не феноменальна пам'ять і відтворити його не зможу. Пам'ятаю тільки сюжет. (У вірші є СЮЖЕТ).

Ліричний герой хоче стати китобоєм і манжрувати до Аляски на судні і у в'язаному світері.

Але б мені хотілось мати повний текст.

ХЕЛППП!!

Настроение:мокрі ноги

Я буду прекрасною у труні

para-bellum 09.01.2010 в 10:20

Я буду прекрасною у труні

Будь ласка, не замовляйте оркестр
Коли мені наснився сон
Що у всіх дівчат у кімнаті були такі ж сумки
Як і в мене
Раптом почало муляти чуття
Що я неодмінно маю померти
розв«язавши всі любовні фігури
своїм свідоцтвом про смерть
виданим у відділені РАЦСУ Шевченківського району
міста Києва
нашого з тобою міста
Я неодмінно полечу до Яна Кьортіса
Чи то голою з ванни
Чи то випавши з балкону
Але неодмінно мушу
Це був би класний фінал

За такими, як я завжди хтось плакатиме
Навіть ті, хто мене не знав
Теж можуть пустити сльозу
Чи просто витерти соплі на морозі

Я неодмінно була би прекрасною у труні
А мій мейк-ап -природньо кращим, ніж у Діти фон Тісс
А волосся більше не виривалося б від шпильок…

Бабці біля моєї труни шепотілись би
Чи незаймана я
А якщо ні, то з ким і коли
Але восновному всі б горювали
ближчі люди- щиро
а інші принаймні не ковиряли б у носі під час процесії

Принеси мені білі лілеї
Це буде так традиційно
Як і саме вмирання
Поцілуй мене в губи на людях
Не важливо, що це надто публічне місце
Для таких проявів нашого кохання
Але пробив твій час- відчуй себе сміливцем
Відчуй себе некрофілом
Бачиш, твоє кохання зараз буде гнити
А чи може кохання згнити?
Може?

І розкажи бабцям всю правду
Просто, щоб їм спокійніше жилося.




Автор - Настя Білоусько,

резидент Lit_Club

Настроение:трунний

{ 30 Комментариев }

Назад | Вперед