Регистрация  Забыли пароль?

 


Орест Форко пишет в litra  23.03.2010 09:41:17

Микола Джеря. Фанфікшн.

Наступне оповідання є аллюзією на класичний твір Нечуй-Левицького "Микола Джеря"
Курсивом у квадратних дужках йде текст Нечуй-Левицького. Весь інший текст авторства
amin_77.

Микола Джеря




[Старий Петро Джеря вдягся в нову свиту, заткнув за пазуху пляшку горілки, взяв хліб під пахву й пішов з одним старостою до батюшки годить вінчання.


Батюшка у Вербівці був молодий і вже нагнав плату за треби вдвоє.


Джеря прийшов, поцілував батюшку в руку, поклав на стіл хліб, поставив пляшку горілки й почав питать в батюшки, скільки він схоче за вінчання.


– Як даси п'ять карбованців, то повінчаю сина, – сказав батюшка.


– Батюшко! І помилуйте, й пожалуйте! Я чоловік убогий. Де мені в світі взяти п'ять карбованців? Нехай буде три карбованці.


– Не можна, тепер і для нас час трудний. Все подорожчало, – сказав батюшка.


– Змилосердіться, батюшко! Їй-богу, не можу заплатить так багато. Нехай вже буде ні по-моєму, ні по-вашому: нехай буде чотири карбованці.


– Нема що й говорить. Бери могорич та йди собі додому.


Джеря взяв могорич і хліб та й пішов з хати. Він постояв у сінях, поговорив нишком з старостою та й знов вернувся в хату.


– Ну, що скажеш, Петре? – обізвався батюшка з другої кімнати.


– І помилуйте, і пожалуйте! Треба грошей і на весілля, і на подушне. Їй-богу, багато для мене! Нехай буде чотири карбованці. Це вже й бог так велів.]

– Ніяк не можу скинути карбованця, – солідно відказав батюшко, – Криза на дворі!

Петро Джеря перезирнувся із старостою. Вихопив з-під пахви хлібину і зарепетував високим голосом:

– Та що ж це твориться! Хіба ж можна так над людьми знущатися! І за вінчання плати! І подушну плати! І жидові за оковиту плати! Зовсім ніщєбродом залишишся! А вам тільки того і треба! Душогуби! Сатрапи! – Петро Джеря вже відсапувався як загнаний кінь. Батюшка від подиву дрібно хрестився. Староста хрестився ще дрібніше, широко роззявивши щербатого рота. А Джеря тим часом глибоко вдихнув, голосно видихнув і продовжив:

– Ну нічого! І на вас управу знайдемо! Згідно із чинним законом по боротьбі із монополізмом скоро у Вербівці ще одна церква з’явиться! – Батюшка здригнувся від подиву. А Джеря розмахував могоричем під носом в вищого за нього батюшки, – І не тільки церква, а й батюшка ще один у Вербівці буде! І розцінки в нього інші будуть!!! От тоді ми і подивимося, хто кого! А весілля до кінця посту потерпить, а якщо треба і до наступного року якось молодіж переб’ється!

Джеря виразно харкнув собі під ноги!

– Йдемо, Карпо, наша пляшка без батюшки обійдеться!

Староста про всяк випадок стягнув шапку, вклонився батюшці та підтюпцем кинувся за Джерею. Голосно грюкнули вхідні двері.

Батюшка все ніяк не міг оговтатися. Матушка кудись пішла, і тому не було із ким переговорити за цей форс-мажорний випадок. Щось треба було робити. Батюшка розумів, що земля з під ніг уходить. Адже бути так не може, щоб оцей кріпак такими словесами кидався, яких йому і знати не годиться!

– Корчмар! Як я зразу не здогадався! – хлопнув себе по лобі батюшка. І з подивом озирнувся навколо. Виявилося, що ноги вже самі понесли його попід вербами, попід грушами, крізь садочки та левади, що тягнуться вздовж берегу Раставиці, по стежці крізь осоку. Он вже й місток, а за ним корчма темніє. Он і корчмар біля перелазу чекає.

[То був товстий, здоровий жид, з рудою бородою, з сірими очима, в чорній оксамитовій жилетці. На жилетці теліпався важкий золотий ланцюжок з печаткою і всякими цяцьками; на товстих куцих пальцях блищали важкі золоті персні з дорогими блискучими камінцями. Комірчики й сорочка, чорний блискучий галстук на шиї були засмальцьовані, аж блищали проти сонця. Чорний довгий сюртук, вишневий оксамитовий картуз на потилиці давали йому дуже характерний вид. Невважаючи на його багате вбрання, на золото, од його тхнуло чимсь.]


Батюшка як вкопаний застиг перед корчмою. Корчмар закланявся, та із фальшивою усмішкою привітався:

– Доброго вам, такі, дня, пане батюшко! Як ви себе почуваєте? Чим я вам полєзєн буду? Чи не бажаєте чогось випити, перекусити? – не переставав гомоніти корчмар, при цьому ніжно підхопив батюшку під лікоть і ненав’язливо, але одночасно й наполегливо, потягнув до корчми. Батюшка не опирався. Він майже безвільно дозволив провести себе у корчму, всадити за засмальцьований стіл. В його руках невідомо звідки опинився кухоль пива. Оцей глиняний кухоль пива із незайманою піною, а також галас в корчмі та ненависна пика господаря корчми привела батюшку до тями.

– Ах ти жидюра пархатий! Морда нехрещена! Як ти смієш мене своїми копитами мацати! – заверещав поросячим сопрано батюшка, втративши від великої люті свій по чину належний бас.

Корчмар, лише на мить втративши рівновагу, швидко оговтався, адже професія накладала деякий екстрим при спілкуванні із клієнтурою. Обличчя корчмаря набуло більш серйозного та трошки ображеного вигляду.

– Стривайте лаятися, отче наш! – корчмар притискав обидві руки до серця, – Спершу скажіть, що в вас таке сталося. Та на вас лиця немає!

 – Та як мені не лаятися! – простогнав батюшка, – Петро Джеря прийшов до мене за весілля домовлятися. Як завше, прийнявся ціну збивати! А зараз криза! Курсфранка скаче, як коняка по лану! Кому як не тобі, про це знати! – батюшка нарешті приклався до кухля з пивом.

– Помилуйте, батюшка, – із щирою співучастю сказав корчмар, – але ж кому як не вам направити вівцю на путь істинний, – корчмар зробив красномовну паузу, – і вибити в тої вівці потрібну вам копійчину.

Батюшка поставив пустий кухоль на стіл, підвів очі долу і машинально перехрестився.

 – Великі гріхи наші, – замислено сказав батюшка, та погладив себе по бороді, – адже кріпак безправний і той вже словесами не по чину кидається! Ти тільки вдумайся, корчмаре, звичайний гречкосій мені законом по боротьбі із монополізмом закидає! Звідки він тільки про такі речі пронюхав! – батюшка сфокусував погляд на корчмарі. Змінився в лиці і вдарив кулаком по столу, – Хоча ні, знаю сам, звідки! То все ті кляті народники людей баламутять! По-збирають круг себе селян, і давай їм про вольності, про равєнство пісні диявольські співати! А роблять вони це отут кожну неділю! У цій корчмі! То, мабуть, з твоєї згоди робиться, корчмаре! То все від вас, христопродавців, ця пошесть пішла!

 – Та зачекайте, батюшка! – зовсім обурився корчмар, – Я лишень чесний бізнесмен. В моєму закладі не існує обмежень щодо положення, статусу і навіть статі клієнтури! Головне, щоб в споживача були гроші! – сказав корчмар і пихато випнув засмальцьоване пузо.

 Батюшка голосно набрав повітря в легені, готуючи гнівну відповідь своєму ідейному супротивнику. Та, нажаль, красномовні словосполучення та голосові фіоритури пропали всує, адже корчмар мав неабиякий досвід в знищенні емоційних сплесків на стадії тільки зародження тих самих сплесків.

– Батюшка! – вигукнув господар корчми, – навіщо нам сперечатися, коли я можу вам порадити вихід з цієї ситуації, причому вихід такий простий, як доктор прописав!

– Що ти знаєш про мої ситуації! – зверхньо відповів батюшка, – як ти зі своєї корчми можеш розгледіти вихід з бюрократичної пастки!

– А такі можу! – хитро посміхнувся корчмар, – я хоч в цій ригуші й сиджу, а далеко бачу, про все узнаЮ і можу статися вам у пригоді.

Батюшка вже із цікавістю посунувся ближче до свого співбесідника.

– Вас турбує антимонополістичний закон, який, виключно заради зародження здорової конкуренції, зобов’язав церкву, як інститут державного рівня, мати в кожній географічній одиниці більш ніж один заклад?

Батюшка вирячився від подиву:

– Не очікував я від вас, пане корчмар, таке знання нормативної бази, – сказав батюшка, навіть не помітивши, як перейшов на «ви».

– Нічого в цьому дивного, – спокійно сказав корчмар, – адже мені потрібно спілкуватися на відповідному рівні із будь-якими клієнтами, – і продовжив, – Кожен закон, який приймається на державному рівні, має бути виконаним на всіх рівнях. А отже, вам, батюшко, теж треба допомогти виконанню цього конкретного закону на рівні нашої Вербівки. Згідно із законом, в Вербівці повинен з’явитися ще один поп, – батюшка приречено кивнув, – а у майбутньому і ще одна церква. Ми обидва із вами розуміємо, що з’явлення конкурента на одній території має для вас обтяжливі з точки зору фінансів наслідки.

– Так! – вигукнув батюшка із обуренням, – Якщо ще один поп у Вербівці буде, то люди почнуть і до нього теж ходити! А мені тоді менше грошей платитимуть!

– Насправді, все не так вже й погано, – впевнено сказав корчмар, – Справа в тому, що ніхто не заважає вам, шановний батюшка, поскребти по своїй та матушкіній родині. Щось мені підказує, що ви обов’язково знайдете молодого, тільки-но рукоположеного, чи то майже рукоположеного родича, що спить та бачить невеличкий і одночасно прибутковий приход. Що заважатиме вам зустрітися із вищестоящими особами та домовитися, із відповідними вливаннями, звичайно, про призначення вашим безпосереднім конкурентом молодого родича?

Батюшка замислився. В його уяві вже навіть вимальовувався той самий молодий родич, матушкін небіж по дядьковій лінії.

– Стривайте, – сказав батюшка, – Ну гаразд, знайду я такого родича. Але хіба це мені дуже стане в пригоді, адже все одно той родич забиратиме частину мого теперішнього прибутку. Та і, гм, вливання заради прихильності сіноду теж обійдуться мені в копійчину, – батюшка ображено шморгнув носом.

– А що поробиш, шановний мій пан! – повчально сказав корчмар, – Життя кожну мить готує нам перепони, які є перепонами лишень у нашій уяві! Насправді то є горнила, що загартовують наш дух, – батюшка втратив щелепу.

– Та досить філософії, – продовжував корчмар, – Справа в тому, що з кожного випробування треба виходити з мінімальними втратами. От і в цьому випадку я рекомендую вам найменш витратний спосіб. Так, ваш родич забиратиме частину вашого прибутку. Але ж це родич, вірно? Отже, якщо подивитися на це з іншого боку, то просто ваша родина в Вербівці стане на одну особу більше. А отже, ваша родина не втратить жодної копійчини. А щоб ваша родина отримала ще більш прибутку, рекомендую вам впровадити стимулюючи заходи.

– А це як? – спитав батюшка.

– А такі так, – відповів корчмар, – Вам треба зробити маркетинговий дослід. І виявити, які послуги задля прихожан є частішими, а які ні. Які потребують відправлення в стінах церкви, а які потребують перебування на території клієнта.

– Ви мене вже заплутали, пане корчмар, – признався батюшка, – розтлумачте більш зрозуміло.

– Гаразд. Дивіться, хоч антимонопольний закон і передбачає побудову ще одної церкви, одначе ви ж розумієте, що чекати на це можна ще не один рок. А поки що і ви, і ваш, так би мовити, конкурент, відправлятимете службу у одному храмі. Ваш молодий родич нехай ходить по хатах сповідати, причащати, що там ще заведено.

– А як же бути із розцінками?

– Розцінки треба змінити методом гребінки. Це значить, що вам треба зробити значно дорожчими деякі свої послуги. А ваш родич ті самі послуги справлятиме за вашими теперішніми розцінками, підвищеними на невеличку різницю. І навпаки, вашому родичу зробити дорогими ті послуги, що в вас дешеві, а дешевими ті, що в вас дорогі. Отже, селяни будуть справляти частину послуг у вас, частину у родича. Їм буде здаватися, що в них є право вибору. А ваша родина у сукупності отримає той же самий прибуток. От вам і гребінка.

Батюшка погладжував себе по борідці і замислено дивився у вікно.

– А признайтеся, пане корчмар, ви мені таку гарну теорію виклали тому, що вас теж цей закон торкається?

– Так, шановний батюшка. Але справа не тільки в тому. Я особисто зацікавлений, щоб ваші справи йшли добре. Адже всі більш-менш серйозні зміни в житті ваших прочан проходять не без моєї допомоги. Не будуть селяни вінчатися, хреститися, відспівувати, не стануть в мене й горілку купувати відрами. А навіщо мені такі проблеми?

Батюшка задоволений поспішав додому реалізовувати новий бізнес план.

А корчмар замкнувся в каморі і заливав гірку. Він згадував свою неспокійну молодість. Як разом із однодумцями, студентами-різночинцями, мріяв зробити цей світ кришталевою мрією. Як заради тої кришталевої мрії разом із товаришами пішов у народ. Як зіткнувся із народом. Народ виявився сір, убог та нєобразован. Народ слухав народників і бив народникам морду. Або замість кришталевої мрії дивися скляними очима і дихав перегаром.

Згадалося корчмареві, як група однодумців холодними зимніми вечорами або теплими літніми сутінками в суперечках народжувала Істину.

Істина була гірка та непід’ємна для носіїв юнацького максималізму. Народ не можна діаметрально змінити впродовж років, десятиліть, навіть піввіку. Якщо ти маєш за мету змінити світ коло себе, то в тебе є два виходи. Або збудувати маленький власний світ, населити його речами та людьми, що тобі цікаві, і жити в своєму райку відгородженим залізною завісою від свого народу, держави і світу. Або змінювати все це негарне, жорстоке та байдуже до твоїх ідей суспільство.

Заради цього треба наплювати на юнацький максималізм. Треба усвідомлювати, що зміни в суспільстві можна буде відчути ще не скоро і можливо навіть не на своєму віці. Треба відчувати себе творцем, чиї плоди вкусять діти, або онуки. І якщо ти хочеш всього і зараз, то тобі не має місця серед тих, хто несе в своєму серці прогрес, серед нас, Прогресорів Нового Суспільства.

Корчмар чокався із своїм відображенням в засмальцьованому люстерку, пив горілку і згадував як на історичному Зборі Всєя Прогресорів було вирішено кому і під якою легендою йти в народ, щоб злитися із ним. Щоб мати на нього вплив не ззовні, як чужинець, а з середини, як свій серед своїх.

Як тягнули з капелюха доленосний папірець, на якому кожний отримав свій шлях до народу. Хтось витягав «полового», хтось «бурлака», хтось «писаря». Бути корчмарем випало йому. Згадав, як вчився вести себе, розмовляти та одягатися жидом. Як з ентузіазмом вивчав потреби народу зі свого секретного місця. Як ночами сидів із своїми незасекреченими однодумцями в цій самій комірці іззаду корчми.

Як йшли роки. Як народ тишком-нишком втрачав свій ореол мученика в очах корчмаря. Він навіть не міг пригадати, коли і як п’яні червоні пики витіснили із свідомості образ народу. Той самий поетичний образ, яким його зображали в книжках та прокламаціях. В корчмаря вже нікуди не зникала тверда впевненість, що долею народу піклуються незаймані хлопчики, які навіть не мають уявлення, що це таке, і взагалі, що йому потрібно, тому клятому народу. А ті представники народу, які мають голову на плечах, зроблять все, щоб вирватися з свого оточення, знищити коріння і стати кимось іншим.

І навіть більше. Корчмареві іноді здавалося, що навіть якщо з допомогою Бога чи Диявола, мрії народників відбудуться, і народ стане вільним від панів та церкви, то нічого з цього гарного не вийде. Все одно прийдеться вигадувати інші важелі стримування народу у вузді. Інакше п’яні червоні пики заполонять собою все суспільство, адже тільки в цьому бачиться народу свобода та незалежність.

Корчмар випив останній келих. Задув свічку та завалився спати.



Весілля Миколи Джері та Нимидори відбулося через пів року. Їх вінчав небіж вербівської матушки за п’ять з половиною карбованців. Це була перша його треба.

[В Джериній хаті цілий день грали музики, цілий день пили та закусювали. Випили всю горілку, та ще й не стало; виїли цілу діжечку солоних огірків, цілу діжечку кислої капусти, поїли ввесь хліб, всі паляниці. Старий Джеря витрусив усі кишені, ще й у шинок на заставу одніс свій кожух..]

А в понеділок на родину Джерь чекала панщина та побудова нової ланки суспільства з друзок, що залишилися від весілля.


Рекомендовать запись
Оцените пост:

Показать смайлы
 

Комментариев: 3
Оресте, звиняй, але геть нічо не мона розібрати на цьому туалетному папері. Ще й так дрібно написано.
дизайн не мій))а розмір шрифту поправив
Дякую.





О сообществе

Давайте обсуждать литературу.

То есть, прочитанные книги, отдельные стили и направления, авторов, критиков и т.д.

(Под литературой имеются в виду печатные издания, а не графоманский интернет-хлам).



Последние посетители сообщества
Нет данных


Метки

Календарь
Ноябрь
Пн Вт Ср Чт Пт Сб Вск
       
1
2
3
4
5
6
7
8
9
10
11
12
13
14
15
16
17
18
19
20
21
22
23
24
25
26
27
28
29
30

Интересы

Модераторы сообщества
ОБОЗ.ua