Жизнь человека начинается с крика. Крика громкого и от души. Это детский плач, такой предсказуемый и настоящий, явно сетующий на то, чтобы на него обратили внимание – я человек, я живу! Так зарождается новая душа одновременно с тем, как загорается новая звездочка в небе. Но то, будет ли она сиять, зависит от множества факторов.

Так и кричит каждый из нас о своем существовании всю жизнь. Разве что к старости человек перестает так явно обращать внимание на себя, и переводит внимание окружающих уже на своих потомков. И так как каждая звезда сияет по-разному, невозможно сосчитать, сколько характеров и нравов существует среди всех homo sapiens. Именно от этого зависит наше мироощущение, наши моральные устои и принципы, которые мы используем на протяжении всего жизненного пути. Кто-то пускает все на самотек, а кто-то не дожидаясь, пока судьба уготовит ему хоть что-то приятное, предпочтет идти напролом. И не важно, верите ли вы в фатум, в судьбу или нет, важно то, что все же, наверное, у каждого есть какой-то определенный путь, который в той или иной ситуации, взяв в свои руки, человек может изменить, подкорректировать и направить в лучшее или худшее русло. А, может, все так и останется или этот пыл не на долго… В любом случае, стараниями своими возможно изменить ход истории. Это доказывали великие на протяжении многих лет. Так чем же мы хуже? В руках наших многое, будем же смелы!

пейте меня, пейте...

раскусите меня, как таблетку аспирина,

растворите меня в своей крови.

вылакайте кошачьим языком воду после снега в моей душе,

напейтесь цитрусовым соком моих мозгов.

потрошите как курицу мои слова, поджарив опосле барбекю сочных словосочетаний,

слизывайте сгущеное молоко с ледяных губ моих.

вырезайте зрачки мои - мыльные пузыри - выпученные на свет белый,

мутите палкой мой рассудок, испробуйте пьяный пунш мыслей моих.

Лежу. Слушаю землю... Пахнет скорым снегом.

- Приветик!

- Привет, солнышко! Как дела, как настроение?

- Дела хорошо, настроение еще лучше.... игривое...

- МММ...ты там сама?

- Ага....

- ООО....блин, а мне тут нужно еще дела закончить...((

- А я уже не могу прямо, ща испепелюсь... так одиноко, скучно, ласки хочется...

- Ну ты не переживай, ща, я быстренько тут разберусь...разгребусь и подъеду.

- Нет, мне прямо жарко, у тебя такой голос уставший, он так возбуждает...я уже начинаю себя поглаживать по инерции...

- ЭЭЭ...солнце, не надо, поаккуратней...не шути так )))))

- Дааа...вот так вот...уже добираюсь до трусиков....оооо...черт, как приятно....аааа... (шепот, стоны)

- Дорогая..ну перестань..эээ

- Ааа..уууу.....жаль, что тебя нет....аааааа (шепот, стоны)

- ооо....чччерт....ну прошу тебя..что ты...у меня эрекция... (тоже шепотом)

- аааа....ты мне срочно нужен....(постанывания)

- еду....

ВОТ ТАК ВОТ НУЖНО ДОМОЙ МУЖЧИНУ ЗВАТЬ. СИМУЛЯЦИЯ НАЗЫВАЕТСЯ, ХОТЬ И ОЧЕНЬ ХОРОШО ОСУЩЕСТВЛЕННАЯ, КАК БУДТО ТЫ И ВПРЯМЬ ЭТО ДЕЛАЕШЬ ))))))

Тут в последенее время навеяло детством. Вспомнил старенький стишочичек. Думаю что не Я Один )

Читать дальше...

   Не сочтите за рекламу, но Я таки забыл вспомнить Читать дальше...

   25.10.2008 устроили Люлька Пати. Читать дальше...

Открыть больше изображений

   Тут просили недавно про личное. Так это, ну вообщем вот. Читать дальше...

   Сьогодні абсолютно випадково наткнувся на різні мобільні дрібнички.Читать дальше...

Байкеры...  Ночные волки, рыцари, донкихоты... Особая субкультура, особый мир... Я побывала на октябрьском мотослете, пообщалась с луганскими мотоциклистами. Пыталась понять - в чем прикол? Почему они так тащатся от своих "моциков", тратят на них последние деньги, называют их необычными именами и порой ради них отказываются от полноценной личной жизни...

Честно скажу - не поняла. Но фотографий сделала много. Благо, мотослет по своей яркости и необычности - благодатная среда для начинающего фотографа:-)

Итак, ФОТООТЧЕТ с октябрьского мотослета:

Открыть больше изображений

   Накоенц-то добрался и до моря. До места, где Читать дальше...

Вчора, 15 травня, у Львові на площі Ринок відбулася нестандартна акція-протест "Голий забіг". О 22:30 на площі Ринок, 14 з під'їзду вибігли голі люди: семеро хлопців та одна дівчина. Вони тримали в руках плакати з протестними написами, на кшталт, "Свободу пінгвінам в Антарктиді". Таким чином учасники акції намагалися донести до суспільства свій протест проти шаблонних обмежень в суспільстві.

Ще одна мета акції - реклама нового сайту "Шароджобс.ком". Нова Інтернет-сторінка засуджуватиме усі огріхи суспільства та закликає людей жити корисно і весело.

"Гола акція" зародилася випадково. На одному із сайтів група "Шароджобс" пообіцяла, якщо їхня кількість сягатиме 1 000 осіб, то вони пробіжаться центральною частиною міста без одягу.

Обіцянка не залишилась непоміченою і протягом останніх днів кількість "шароджобів" стрімко зросла. На сьогодні їх тисяча двісті.

Открыть больше изображений

ЛЬВІВ, 8 ТРАВНЯ, PRESSTIME.COM.UA. –

Як повідомляє ВЗГ ГУ МВС України у Львівській області, 7 травня у Львові для правоохоронців було проведено навчальний семінар, щодо протидії цим явищам. Заняття для міліціонерів проводила координатор мережі активізації членства міжнародної амністії в Україні Наталя Дульнаєва.

На семінарі правоохоронцям розказали про тенденції розвитку ультраправих неформальних рухів в Україні, про основні організації такого типу та про методи їх дій. Також присутні на семінарі дізнались як відрізнити представників цих організацій по зовнішнім ознакам, яку символіку вони використовують, яким чином співпрацюють один з одним та про місця їх збору. Ржунеможу

За словами помічника Міністра служби регіонального контролю управління моніторингу дотримання прав людини в органах внутрішніх справ апаратом МВС України Тараса Гаталяка, цей семінар - лише початок роботи серед правоохоронців, щодо профілактики ксенофобії та расової нетерпимості серед населення. а профілактику наші правоохоронці проводити вміють, вже показали себе з фанатами нераз, а тепер неформальні рухи ганяти будуть))

S:
ты занимался виртуальным сексом?

Читать дальше...

Сьогодні, 25 березня, за інформацією ЗІКу Львові невідомі розповсюдили листівки, які закликають львівських росіян виїжджати на історичну батьківщину. В листівках нема жодних вихідних даних.

Текст листівки подаємо повністю мовою оригіналу:

«Россия зовет! Родина ждет!

Русский человек, Родина тебя зовет! Пришло время тебе и твоей семье возвращаться на свою благословенную историческую Родину – Российскую Федерацию. Ты нужен России! Возвращайся скорей!

Указом Президента Российской Федерации Владимира Владимировича Путина от 22 июня 2006 года №637 «О мерах по оказанию содействия добровольному переселению в Российскую Федерацию соотечественников, проживающих за рубежом» это стало возможным. Правительство РФ гарантирует моральную и существенную материальную помощь, возможность приобрести жилье в случае Вашего решения в пользу переселения в Россию. Это Ваш реальный шанс обрести свою Родину и помочь ей в ее построении великой и могущественной. Зачем жить в нищете и быть невостребованным на чужой земле? Нужно возвращаться и быть русским на русской земле».

Далі у листівці подано адреси і телефони шести дипломатичних установ РФ в Україні, куди, мовляв, треба звертатися «по вопросам переселения из Украині в РФ».

Сонечко пригріло, і працювати геть не хочеться- хочеться літа і відпочинку. Особливо хочеться якщо враховувати шо я вже 3 роки без нормального відпуску)))Не факт що вдасться навдовго вирватись і цього літа, але попередні плани вже є, причому такі що можна їздити і на вихідні.

а)Хортиця з її вишками, капищами і чудовими людьми(Вовка ау))

б) Хайфрідом -тут все ясно-суперподія)))

В ) Камянець-давно хотів зїздити, жаль шо банжі там вже нема

Г) річка Устя (Рівне) на Івана Купала, до речі там можливо буде зустріч ХБ)))

ну і далі подивимся ше є Тернопіль,Карпати,Франківськ,Київ...

А куди збираєтесь Ви?

   Уважаемая громада, друзья и просто забеглые поситители My blog, очень хочу Вас познакомить с творчеством одного из самых увлекающихся и романтических знакомых. Не просто фотографом или человеком с фотообъективом, а художником.... Не просто человеком, а личностью... отождествляющей себя Творцом.

   Долог был путь Его, перед тем как он раскрыл в себе ЭТО. У  каждого человека и романтика в первую очередь есть свое.... То что не даёт ему покоя ни днём ни ночью, ни дома ни на роботе.... Человек заставший СССР, развал великой империй Нечего и Некого, развал системы перекручиваююищй человека с самого начала и до конца.  Не знаю его первого момента когда щелчок на затворе фотоаппарат также щелкнул у него и открыл этот волшебный сундук, сберегающий всю теплоту и внутреннюю энергию, которых нам так порой не хватает.

   Много можно писать про создателей вообще, и о людях работающих с визуальной матрицей нашего мира в частности . Много было и будет будет, пока льется вода в реке называющийся Жизнь. Лично от себя считаю что у Него очень хорошо получаются пейзажи и натюрморты. Сам не раз говорил ему про это. У него, как у каждого художника, свой абсолютно субъективный взгляд на творчество. Считайте что это его первая такая персоналия в Web-е.  Пишу вот, и незнаю какая будет его реакция )

   Вообщем много могу писать про хороших людей, в кторых еще хоть немного верю ) Вот там самая ссылочка. Очень хотелось бы что Вы не просто "ознакомились" с Его творчеством, а нашли каждый Своё. Так как он отключил коменты к своим фото, то хотелось бы увидеть тут-а Ваши мысли и эмоции касательно его экспрессий и взгляда на Наш Общий Мир.

http://www.dimas.dp.ua/

і ще купу всяких штук в рамках ковальського фестивалю

Открыть больше изображений

Із розвитком цивілізації чи не найважливіший потік пасажирів перевозить громадський транспорт. І тут ідеологічні чи системні відмінності не відігравали жодного значення – громадський транспорт потрібен. Зазначимо, що громадський транспорт у світі – це високоорганізована транспортна й логістична система, яка відповідає всім сучасним вимогам, реагує на поклики майбутнього, вирізняється пунктуальністю, зручністю та дешевизною. Основне й домінуюче призначення громадського транспорту в усіх без винятку європейських країнах – зручна для пасажирів система перевезень.

У нашій державі дещо інша ситуація. Зведення, які стосуються громадських перевезень, нагадують радше повідомлення з громадянської війни або локальних конфліктів: мікроавтобус протаранив вантажівку, на лінії працювало декілька п’яних водіїв, пасажирів перевозив шофер без досвіду та дозвільних документів – кого сьогодні здивують такі звістки? Варта подиву “вправність” майже всіх водіїв, яка дозволяє одночасно курити, розмовляти телефоном, рахувати гроші та рухатись у переповненому потоці транспорту з повним нехтуванням правил вуличного руху – це вже не поодинокі порушення, а радше норма щоденного життя.

Надприбутки 90 рр. швидко спонукали до заповнення цієї привабливої ніші ринку. Звичні всім маршрутні таксі та мікроавтобуси отримали абсолютне нове значення. Маршрутними таксі ставали будь-які транспортні засоби з більш ніж шістьома місцями для сидіння. Ось де попрацювала уява тих, хто давав дозволи (сертифікати), й тих, хто купував і переобладнував ці чуда техніки! Жодної зручності та максимальна місткість – лозунг моменту. Між сидіннями табуретного типу – 15 сантиметрів, між рядами трохи більше – аж 40. Непоказний постачальницький вантажний бус, який до цього понад десять років возив молоко або бакалію в Бельгії, за допомогою державних мужів і народних умільців перетворювали на автобус із 18-20 посадочними та стількома ж “висячо-стоячими” місцями. Біда, що й стояти теж немає як. Де подіти багаж – ваші проблеми. Як поміститися на сидінні шириною півметра – “менше жрати треба”, де аптечка – у водія. Де вогнегасник – там само. Там і квитки, і місце для куріння, постійні розмови, там і каса, й офіс. Очевидно, що не водій для пасажирів, як у всьому світі, а пасажири – лише засіб заробітку для водія.

Немає елементарної логіки, організації та ринку. Ринок, як відомо, не може функціонувати без конкуренції, щоденного змагання суб’єктів бізнесу за клієнтів та їхні гроші. Невже треба мати Гарвард, щоб зрозуміти: десять великих автобусів вирішать проблему будь-якого міського чи приміського маршруту, де нині сновигають півсотні й більше некомфортабельних мікроавтобусів? Для вулиць це краще? А для екології? А для пасажирів? А якщо спробуєте цивілізувати грошові потоки – це ж виявиться вигідним для міста, району чи області. Можна буде оновлювати парк автобусів, впорядковувати зупинки, організовувати рух. Але ж питання в жорстких, проте, на жаль, не вмілих руках. Чому так?

Для прикладу, Краків – місто, споріднене за проблемами та розміром зі Львовом. Єдина комунікаційна система міста з двома головними, можна сказати – вузловими транспортними центрами: вокзали та промисловий район. Робота електротранспорту й автобусного сполучення координована і пов’язана з графіком роботи підприємств та установ. Твердий і стабільний тариф на перевезення, мінімум пільгових пасажирів, чіткий і безапеляційний графік з урахуванням усіх нюансів життя міста. Автобуси майже всі місткі, сучасні, зручні й недорогі в обслуговуванні. Квитки, які дають змогу пересісти з маршруту на маршрут упродовж години – більше зазвичай і не треба. Зручні абонементи: триденні, тижневі, місячні, квартальні, корпоративні, туристичні, учнівські, пенсіонерські – але всі платні, з відповідними знижками. Штраф великий, дуже великий, безапеляційний, однак усе в руках незалежної, спеціально найнятої фірми. Не заплатиш штрафу – в суді можеш отримати значно жорсткіше покарання. Усі кошти надходять в один центр.

Хоче приватник працювати – мусить виконати кваліфікаційні умови: тип і вимоги до автобуса, стандартні колір транспортного засобу, форма одягу, обов’язкові квитки, суворе дотримання графіку й усі гроші – лише в розрахунковий центр. Пасажир не має відчувати різниці, яким автобусом він їде – приватним чи комунальним, має бути однаково зручно та комфортно. Підприємцеві ж платять за ретельно виконані рейси – ось у чому суть його послуги. А послуга перевезення пасажирів – це виняткова функція Об’єднаного комунального підприємства.

Скажу про ще одну таку “дрібницю”, яка своєю користю та зручністю мене вразила. В усіх великих містах на захід від Мостиськ, Рави-Руської, Чопа чи мого рідного Угнова курсують т. зв. “нічні автобуси”. Мало з яких міркувань громадянин може опинитися не у своєму районі після опівночі. Що, віддати все на поталу нічних таксистів? Це ж не всім по кишені, та й пасажира треба шанувати. Рішення просте, але яке ефективне! З періодичністю 1-2 рази на годину декілька автобусів за спеціальними маятниковими маршрутами то з’їдуться в центр, то роз’їдуться. Образно кажучи, до Сихова, Левандівки, у Винники чи на Топольну вас довезуть за подвійну вартість денного квитка. А слабо нашим так зробити?!

А в нас змін не буде – це точно, і річ не в бажанні, а в тих мільйонних сумах, які безконтрольно рухаються тіньовими потоками неорганізованих громадських перевезень. Візьміть у руки калькулятор і порахуйте, скількох пасажирів перевезе за день одна “маршрутка”. Помножте це на тариф, відніміть вартість бензину і вашу одноденну зарплату, ну, ще раз відмінусуйте таку ж суму (заміна гуми, ремонт, стоянка). Щось та й залишиться! А тепер перемножте на кількість “маршруток” у великому місті – це вже мільйонні суми. Мова ж лише про один день! І це без жодного обліку.

Як бачимо, ситуація абсурдна та непотрібна ні державі, ні громаді. А тим паче пасажирам. Але все залишається без змін. Щоправда, хочуть упорядкувати маршрути (читай – витіснити дрібних конкурентів), упорядкувати рух (не дати пасажирам змоги заїхати однією “маршруткою” до місця призначення) тощо. Видається, не так уже абсолютно влада відділена від цього нецивілізованого і не організованого бізнесу, схоже, є якась пуповина, яка пояснює цей дивний симбіоз.

Юрій Губені, подорожуючий профессор http://www.gazeta.lviv.ua/articles/2008/02/05/29120/

Під новиною ЗІКу про трагедію в Рівненській області з'явився коментар. Читач, який назвався Богданом (як потім з'ясувалось він передав слова Ігоря), виклав свою версію страшного лиха, яке сталося на Рівненщині вчора, 27 січня, на під'їзді до ст. Здолбунів, коли під колесами поїзда загинуло шестеро підлітків.

Текст подаємо повністю без змін:

А ось є і така версія... Мушу зізнатися, що мій батько безпосередньо відноситься до "структур", що працюють на залізниці і саме машиністи його поїзду першими побачили фрагменти дитячих тіл на полотні, які, до речі, пролежали там до (!!!!!) 7 ранку, аж поки нарешті не приїхали швидка та міліція. А ситуація така: цей поїзд ще при відправленні із Шепетівки відрапортував, що в локомотиві перегоріла лампа головного світла (прожектор зверху локомотива), а запасної не виявилось. Але машиніст вирішив їхати всліпу і диспетчер його випустив на маршрут до ст. Здолбунів. По дорозі хлопці "всліпу" топили 90-100 км/год. і навіть не подавали ніяких сигналів. На під'їзді до ст. Здолбунів в районі пл. Семилітка вони відчули глухий удар по локомотиву. Поїзд зупинили і помічник машиніста пішов перевірити ситуацію, але так як гальмівний шлях був величезним, далеко йти він не наважився і, відрапортувавши що все добре, поїзд поїхав далі. ОСЬ ЯК ЦЕ БУЛО!!! У нас завжди брехали про ЧП, а тепер ще й покривають вину.

А діти поверталися з дискотеки... Боже... І збив він не 6, а 7 дітей, із яких 6 загинули на місці. Сьомий - у надзвичайно важкому стані. Вірогідно, вони не почули поїзда із-за того, що на вулиці була жахлива погода і дув несамовитий вітер, що заважало нормальному сприйнятті оточуючого середовища. По полотну вони йшли через те, що із-за погоди сільська дорога перетворилася на багно, а на шпалах завжди чисто. І вони сподівалися, що побачать поїзда, оскільки той світитимете прожектором. Але його НЕ БУЛО!!! Ви собі таке уявляєте? Я сам із Здолбунова. Все місто на вухах стоїть. Такої трагедії по такій нікчемній халатності не було вже, як на мене, кілька років.

І наші державні мужі ще мають нахабність писати брехню, що "вини машиністів і УЗ немає"? Ви - нікчеми! А як же батьки цих дітей? Що їм думати? Ви вважаєте, що їм приємно це читати? Горіть в пеклі, залізнично-урядова наволоч!!!

ДО РЕЧІ!!! Щойно по 5 каналі сказали, що (самі розумієте) машиністи не винні, УЗ не винна і т.д... Але на цей раз виплив цікавий фактик, про який раніше не говорили: локомотив зараз на експертизі у Львові і у нього, як виявилося, тріснувше скло на прожекторі (головному ліхтареві). А чи не пов'язано це з тими фактами, про які я раніше писав, і про які мовчать? Певно, хтось таки побачив, що скло розбите, але я на 100% впевнений, що під час експертизи лампа була вже нова і працююча... Як то кажуть: корпоративна дружба...

Геродот, ссылаясь на рассказы поселенцев Ольвии, упоминает о странном обычае царских скифов. Накануне сражения или во время больших праздников воины разводили костер из конопли внутри большой кибитки. Затем сбивали пламя, прекращая доступ воздуха вовнутрь, и набивались толпой в эту кибитку, вдыхая полной грудью дым чадящих растений.

Читать дальше...

Монолог «маленького украинца»

Читать дальше...

. В некотором царстве, в некотором государстве… Нет, лучше так. За полями, за горами, за островом Буяном в море-океане жили-были акулы. Жили-поживали, на пескарях жировали. Когда с этой пузатой мелочи взять уже было нечего, стали акулы друг друга жрать.

Вообще акулы бывают разные. Одни мелкие: едят то, что в пасть само идет, и сытые на дно ложатся. Потом опять пастью хлопнут, и что просто рядом проплывало, заглатывают. Им и одного миллиона тюльки достаточно.

Но есть и другие, белые акулы, совсем недавно, лет 16-17 как появились. Те когда жрут, остановиться не могут, даже если другого уже стошнило бы. Но не тошнит. Пожрали и думают: а что бы еще такое пожрать нежратое. Вроде бы сыты, ан нет – надо жрать. Прямо рефлекс какой-то условный.

Впрочем, это, условно говоря, присказка. Сказка впереди.

Итак. В некотором царстве… Хотя впрочем опять же не в царстве. Так, в одной деревне или, как у Салтыкова-Щедрина, на острове, пускай, на острове, жил-был нардеп, который очень кушать хотел. А кушать, как бы, и нечего уже было. А рядом жили два лоха. Ну вроде бы не совсем лохи, то есть лохами себя не считали. Кушать было с чего, ведь когда-то отобрали у людей за гроши сертификаты и акции и завладели приличными, даже в свое время прибыльными предприятиями. Худо-бедно руководили ими. Но в конце концов так и получилось – и худо, и бедно. Хоть плачь.

И тогда пришел к одному лоху добрый нардеп и говорит: помочь тебе хочу, ведь все мы братья. Давай я тебе станки продам на 100 миллионов, а деньги на них ты возьмешь в кредит в одном ну очень хорошем банке, да еще в придачу миллион наличными в карман положишь. Будешь, скажем к примеру, книги печатать, разбогатеешь, отдашь.

Обрадовался лох неимоверно, это ж какие деньжищи привалили на халяву! Ну не совсем на халяву, а за то, что как бы не заметил, что станки не совсем новые. Поставил лох станки и любуется, то включит, то выключит: «вкл»-«выкл», «вкл»-«выкл». Поигрался так некоторое время, станки и поломались. Ведь они были не то, что не совсем новые, прямо скажем, рухлядью они были.

И тут приходят кредиторы: отдай наши денежки. Взмолился лох: да не с чего мне отдавать, станки поломались, ремонтировать не за что. И тогда опять пришел на помощь добрый нардеп: давай, я куплю их у тебя. Обрадовался опять лох неимоверно – по рукам, теперь я вам не должен 100 миллионов! Да нет, сказал нардеп, я куплю их не за 100, а за 10 миллионов, они то ведь поломанные. Эти 10 миллионов отдашь в наш банк и будешь должен еще 90, плюс 20% за кредит. Сильно опечалился тогда лох и понял, что он лох, и просто отдал нардепу свое предприятие. Ну не то, чтобы просто так отдал, еще и спасибо сказал.

Второй лох был покрепче: и предприятие работало, и товары пользовались спросом. Правда, не заладилось со временем – то налоговая наедет, то пожарные, то санстанция, то близкие к нардепу торгаши завезли из-за границы подобные приборы чуть ли не по бросовым ценам.

И тут опять пришел на помощь нардеп: давай я возьму у тебя контрольный пакет акций и вложу деньги в развитие предприятия, так сказать, инвестиции. Взамен отдам тебе пакет своей компании, которая зарегистрирована в США, сам понимаешь, Америка – это надежно. А еще получишь на руки пять зеленых «лимонов».

Порешили-подписали, обменялись пакетами, может, и обмыли это дело, но не был там, не знаю. И когда на прощание лох заикнулся о деньгах, все, кто там был, и нардеп в том числе, удивились: уважаемый, нигде об этом не записано. Смотри в договоре, вот, 5 млн. «тюлек» мы заносим на предприятие, а о пяти «лимонах» и речи не было. Разошелся тогда лох, то есть расходился: вертайте все взад, меняемся пакетами обратно!

Но объяснили ему умные люди, что тот пакет акций, который он отдал, это действительно – пакет акций. А тот, что он получил, что-то наподобие мятого полиэтиленового пакета. Ведь чтобы получить право на владение той американской компанией, нужно провести американский аудит, изменить реестр или что-то подобное, в общем, не понимаю я в этом ничего. В лучшем случае лет через 10 при больших деньгах можно чего-то добиться. И понял лох, что он лох, хотя пока еще с этим не смирился.

Так одного нардепа два лоха прокормили. А может, их было не два, а три, а может, десять или одиннадцать? Чего не знаю, того не знаю. Хотя в сказке все возможно. Это ведь современная сказка. И где это было, тоже не знаю. Говорят, что за полями, за горами, за островом Буяном, за морем-океаном. И не спрашивайте фамилии, кто нардеп, кто лохи. В сказках ведь все герои называются с большой буквы: Нардеп – с большой, и Лох – тоже большой.

Мораль: всему причиной жадность и привычка брать наличными мимо кассы. Акулы здесь не виноваты – у них условный рефлекс. В натуре.

Автор-Ярко Велес http://h.ua/story/78124/#291090

Чукотский вариант: Маша уходит от медведей, забирает Мишутку и 6 миллиардов...

Голландский вариант: медведям бежать за Машей в лом, а еще они понимают, почему она съела всю кашу…

Русский вариант: Медведев возвращается в кремль и находит там спящего Путина. Он не спрашивает, кто съел, кто сломал и кто помял, а тихо садится рядом и охраняет сон...

Одесский вариант: Маша не уходит и заебывает медведей ответами вопросом на вопрос...

Кенийский вариант: медведи гонятся за Машей, обгоняют и ставят очередной мировой рекорд...

Японский вариант: Маша от стыда делает харакири, медведи от удовольствия от харакири делают оригами и идут смотреть цветущую сакуру на горе Фудзияма.

Вариант от Тарантино: на деревню нападают злые и кровожадные медведи и, глупа шутя на посторонние темы, убивают в ней всех, кроме Маши (в исполнении Умы Турман). Тут сказка и начинается.

Английский вариант: Маша не прощается и уходит. Медведи садятся пить чай.

Украинский вариант: Маша сжирает у Медведей всё сало, и на вопрос "почему от тебя разит нашим салом?", отвечает "да пашли вы" и убегает в кусты.

Интернетовский вариант: Маша находит медведей на Одноклассниках, ставит низкие оценки за фотки и срет в комментах...

Взято с моего любимого сайта. отсюда  :)

Повелитель гоблинов прошёлся вдоль хрустальной стены, заложив руки за спину. Сидевшие по ту сторону принцессы боязливо наблюдали за ним. Гоблин остановился, подмигнул пухленькой блондинке и поскрёб стену коготком. Хрусталь скрипнул, на гладкой поверхности появилась царапинка. Гоблин вздрогнул, заморгал и преувеличенно бодрой походкой вернулся к столу.
На морде драконицы явственно читалось осуждение. Гоблин смущённо втянул голову в плечи и поспешил налить себе очередной бокал.
— А ты не допускаешь, что они разумные существа? — попытался он перевести разговор на другую тему.
Хозяйка пещеры бросила на поцарапанный участок стены взгляд с прищуром, вздохнула и ответила:
— Не-а. Сто раз проверяла. Вот смотри.
Она собрала с пола пригоршню драгоценных камней, взяла со стола миску с плюшками, стала на задние лапы, оперлась на стенку и опустила морду внутрь принцессариума. Встревоженные девушки за стеной забегали и засуетились, пытаясь спрятаться под коваными кроватями с одеялами из фосфоресцирующего лишайника, укрыться за каменными пуфиками и другими предметами интерьера (обстановка, любовно подобранная хозяйкой в лучшей лавке для домашних любимцев, составляла её особую гордость). Драконица бережно опустила миску с плюшками на пол в одном углу, а в противоположный начала сыпать камешки, приговаривая: "Цыпа-цыпа-цыпа..."
— Стразики! Стразики! — весело запищали принцессы и бросились ловить драгоценности. Каминные отблески весело прыгали по жемчугам на их платьях, светлые волосы развевались, словно языки белого пламени.
— Видишь? — кивнула драконица, возвращаясь на место. Грациозно подобрав хвост, она улеглась на любимое пеногранитное ложе и занялась плюшками, деликатно накалывая их по одной на коготок с жаропрочным маникюром. — Они предпочитают голодными сидеть. А ты говоришь — разумные...
— А вон та, чёрненькая? — ткнул пальцем в дальний угол повелитель гоблинов. Драконица обернулась и посмотрела. Худенькая черноволосая принцесска со скромной диадемой на голове грустно доедала выпавшую из миски плюшку.
— Что — та? — пожала плечами драконица. — Если б она была разумной, то подчинила бы себе весь табун. А они нею помыкают как хотят.
— Ну, не знаю. — Гоблин отхлебнул из бокала и задумчиво поглядел на принцесс, пытающихся прикрепить камешки на шёлковые лифы. — А что означает "стразики"?
— Разумеется, ничего не означает, — удивлённо посмотрела на него хозяйка пещеры. — Я думаю, это они так мяукают.

© Олег Пелипейченко

Ему сейчас 4 года 7 месяцев.

Болел. Отправили к бабуле с дедулей в Херсон.

В Херсоне:

Внук: - Дедуля, а ты можешь так бежать, чтоб ногами и руками так крутить?! (Бегает по дому и крутит конечностями, как мельница!)

Дед: - Ну, не пробовал...  Тут мало места, а ты давай в Калиновке так побегаешь - выйдешь на луг у реки, там, где лошадки, коровки, гуси пасутся... Чистое небо, солнце, река, простор!!! И ты бежишь, куда хочешь!!!!!...

Внук: - А какашки?..

*****

Малый пишет цифры.

Внук: - Дедушка, правда, "двойка" на лебедя похожа?

Дед: - Конечно. А что это у тебя в строке одна "двойка" упирается в верхнюю линию строки?

Внук: - Ну, взлетел.