Один хлопець, нахилившись над столом, записував свої постанови. Його мати у той час прасувала білизну.

”Коли побачу когось, хто потопає, — писав хлопчина, — то відразу кинуся у воду, аби допомогти йому. Якщо загориться дім, виноситиму з вогню дітей. Коли трапиться землетрус, без жодного страху піду серед будинків, що валяться додолу, рятувати людей. А потім усе своє життя присвячу бідним цілого світу”.

 В одному індіанському племені юнаків випробували на зрілість самотністю. Цим вони мали довести самі собі та спільноті, що готові бути справжніми воїнами.

В час випробування один з цих юнаків опинився посеред гарної квітучої долини. Оглядаючи гори, які оточували цю долину, юнак побачив одну стрімку вершину, вкриту сліпучо-білим снігом. ”Поміряюся з тією вершиною”, – подумав він. Він одягнув сорочку зі шкіри зубра, на плече накинув плащ і почав спинатися на гору.

Вибравшись на вершину, юнак побачив під собою цілий світ: прекрасні краєвиди, безмежний простір. Його серце наповнилося гордістю.

Раптом він почув біля своїх ніг дивне шелестіння. Подивився і побачив змію. Хотів відскочити, але змія заговорила:

– Вмираю... Тут надто зимно для мене, і немає поживи... Візьми мене під свою сорочку і знеси в долину.

– Ні, – відповів юнак. – Знаю вашу породу. Ти – гримуча змія. Якщо візьму тебе, ти вкусиш мене – і я помру.

– Ні! Навіть не думай так! – відповіла змія. – З тобою не буду так поводитися. Якщо мені допоможеш, не вчиню тобі жодного зла.

Юнак і далі відмовлявся, але змія вміла добре переконувати. Врешті-решт він взяв її під сорочку і поніс зі собою. Читать дальше...

Якось дикий кінь зустрів прирученого коня і почав ганьбити його за рабство. Але той твердив, що він – вільний, як вітер.

– А тоді, – сказав дикий кінь, – скажи мені, для чого служить те знаряддя, що маєш між зубами.

– Це – уздечка, – відповів приручений кінь. – Один з найкращих засобів, що дає силу.

– Так, але що означають ті паски, які прив’язані до неї?

– Вони не дають їй випасти мені з уст, коли я надто лінивий.

– А що скажеш про сідло? – питав далі дикий кінь.

– Часто полегшує мої муки, – відповів приручений кінь. – Коли сили зовсім покидають мене, я сідаю в нього і їду верхи.

Нема нікого гіршого від раба, який цілує свої кайдани, і від людини, яка вибачає собі недобрі звички, в’язнем яких вона є.

Ніхто не є вільним, якщо не є паном самого себе.

Читать дальше...

Сьогодні, тобто вже вчора, по дорозі додому мене зупинила дівчина:

- Добрий день. Це радіо трек. Можна задати вам питання.

- Ну, припустимо можна.

- Щоб мало статися для того, щоб ви пішли на акцію протесту?

І це питання лунає тоді, коли я перед цим цілу годину думала про те, як усіх політиків звозять на безлюдний острів десь далеко від цивілізації, дають їм років так 5 на влаштування свого життя, а потім по них б’ють їх же ж зброєю масового знищення і десь так з рік після того показують по телику їх обгорілі трупи, шукають виноватців цієї події, не знаходять, і забувають.

Або як усіх... Ну ладно, про свої потаємні мрії більше не буду, бо ще подумаєте, що я збочинка.

Ну то що б мало статися для того, щоб ви пішли на акцію протесту?

Для учасників миротворчої місії в Південній Осетії і Абхазії створено неурядову громадську медаль "За примус до миру", повідомив у п'ятницю голова Комісії з нагородження громадськими нагородами і пам'ятними знаками Михайло Моісеєв, повідомляє NEWSru.com.

"Ця громадська нагорода створена спеціально для моральної підтримки учасників миротворчої операції з примусу Грузії до миру та ліквідації гуманітарної катастрофи в Південній Осетії", - відзначив він.

Нагорода вручається військовослужбовцям Озброєних сил РФ і російського миротворчого контингенту, які виконують миротворчу місію у зоні грузино-південноосетинського конфлікту, військовослужбовцям і ополченцям Південної Осетії і Абхазії, а також всім, хто надає активне сприяння у проведенні гуманітарної місії у цьому регіоні.

На лицьовій стороні створеної медалі зображена колона російської бронетехніки на тлі гір. На її зворотній стороні в обрамленні лаврового вінка розміщений  напис - "За примус до миру" і "Серпень 2008".

На думку Михайла Моісеєва, громадські організації і об'єднання країни не можуть залишатися байдужими до того, що відбувається в Південно-Кавказькому регіоні. "Медалі будуть готові до середини вересня, тоді ж може початися і їх вручення", - інформував голова Комісії. Він уточнив, що їх виготовлення проводиться з позабюджетних і спонсорських  коштів.

"Медаль "За примус до миру", установлена Комісією з нагородження громадськими медалями і пам'ятними знаками - це позитивний відгук суспільства на дії Росії в районі грузино-південноосетинського конфлікту", - вважає замголови Держдуми РФ Олександр Бабаков. На його думку, "учасники бойових дій, які зіткнулися з віроломністю грузинської сторони і всі, хто надавав і надає допомогу мешканцям Південної Осетії і Абхазії можуть по праву називатися героями". "Упевнений, що нагороджені цією медаллю будуть із гордістю її носити", - сказав парламентарій, виразив надію, що "медаль вручать учасникам лише цього конфлікту і більше подібних нагод для нагородження не буде".

            Те, що нам казали, коли ми були дітьми:

Юра! Неужели так плохо, если у каждого человека есть своя точка зрения? Вспомни как в конце 80-х мы хотели свободы, когда радовались, что можем иметь на все собственное мнение? Как взахлеб слушали тех, кто мыслил по-другому? А что происходит сейчас? А сейчас, как ни странно в мире правит капитал, а не здравый смысл. Сколько денег отмыто кровью в Чечне? Ты задай вопрос своему правительству: кто из "сильных мира", сидящих в высоких московских кабинетах, сделал капитал на поставках оружия чеченам? Которое, потом же, стреляло по своим же солдатам? А сейчас они ратуют за другие войны. «Для кого война, а кому мать родная». Вот давай, честно, защитой, каких российских граждан мотивировала Россия начало БД? Да там на весь Цхенвал, если одного русского найдешь и то хорошо. Одни грузины дали п***ды другим грузинам, и еще не известно кто первым начал, в результате погибло около 80 и ранено несколько сотен русских парней. Как я не люблю грузин, так я не люблю и осетин и наоборот как люблю грузин так люблю осетин, и вообще, если их рядом поставить врядли я найду два отличия. Почему гибнут в этих местных разборках русские парни? Кому зарабатывают своей жизнью капиталы?    

            Читать дальше...

Геродот, ссылаясь на рассказы поселенцев Ольвии, упоминает о странном обычае царских скифов. Накануне сражения или во время больших праздников воины разводили костер из конопли внутри большой кибитки. Затем сбивали пламя, прекращая доступ воздуха вовнутрь, и набивались толпой в эту кибитку, вдыхая полной грудью дым чадящих растений.

Читать дальше...

2008 рік проголошено президентом Роком національного усиновлення, тобто влада в цьому році повинна б зробити все для того, щоб дітей-сиріт в нашій країні стало менше. А вірніше сказати, щоб дітей-сиріт усиновлювали більше. Це важливо, бо в нашій "стремительно развивающейся" державі дітей, які мають статус сироти більше 100 тисяч (100 679 осіб на кінець 2007 року), причому близько 90 % з них - соціальні сироти, тобто ті, батьки яких живі, але не виховують своїх дітей з різних причин. Найпопулярнішою серед цих причин є та, що мама покинула немовля в пологовому будинку, друга за популярність - позбавлення батьківських прав, далі йдуть загублені діти і діти, які втекли з дому і не хочуть повертатися (не повідомляють інформацію про себе) та деякі інші. Але в напрямку зменшення показників соціального сирітства в нашій країні працюють хіба що теоретики соціології та соціальної роботи.
Рік національного усиновлення передбачає популяризацію не лише усиновлення, але й інших форм сімейного виховання, а саме:
-- опіка (піклування) - коли родичі приймають в сім'ю осиротілу дитину;
-- прийомна (фостерна) сім'я (1-4 дитини) або дитячий будинок сімейного типу (5-10 дітей) - коли діти живуть в родині, але не позбавляються статусу сироти, і, відповідно, можуть користуватися певними пільгами.
За 2007 рік до дитячих будинків сімейного типу та прийомних родин було влаштовано 1749 дітей. Всім іншим пощастило менше - ними опікується держава, тобто ці діти проживають в будинках дитини або будинках-інтернатах. Про умови проживання і виховання там дітей, напевне, кожен хоч раз в житті чув жахливу історію. Читать дальше...

Есть правило Парето — 20% людей выпивают 80% пива, 20 % дилеров обеспечивают 80% оборота, 20% сотрудников фирмы дают 80 % прибыли.

В приложении к отдельному человеку — 20% действий и мыслей дают 80% результата. Из этого очевидна необходимость расстановки приори-тетов. Выделение эффективных действий и отбрасывание 80% суеты, дающей всего 20% результата (или, если хотите, 20% денег).

Большинство людей находятся в суете шаблонов, стереотипов, привычек. И, с огромной скоростью бегая по замкнутому кругу, не оставляют ни времени, ни сил на повышение собственной эффективности. Человек способен годами, десятилетиями воспроизводить один и тот же шаблон, стереотип, и также шаблонно — десятилетиями — жаловаться на жизнь. Как сказал Гегель, что человек делает, таков он и есть. То есть — ходя-чий шаблон. Отнестись с исследовательским азартом экспериментатора к собственной жизни почти невозможно даже для людей, профессией ко-торых являются исследования и эксперименты в какой-либо области. Поражает упорство, с которым человек утром начинает работу, вечером, до предела уставший, валится на диван, десятилетиями неудовлетворен результатами, но при этом у него ни разу не возникает мысль: а, может, я что-нибудь делаю не так? Или не то?

Можно совершенно уверенно заявить каждому читателю (к автору это тоже относится). Все, что мы делаем, — не то и не так. И происходит это из-за нашей умственной лености и нежелания отказываться от привыч-ных, неэффективных шаблонов и стереотипов. На самом деле, мы все очень ленивы. Очень легко бывает делать тупую, тяжелую физическую или интеллектуальную работу и очень трудно посмотреть на себя иссле-довательски.

Сплошь и рядом можно увидеть трудоголика, который с утра до вечера звонит по телефону, проводит деловые встречи, составляет и рассылает бумаги, не получает годами (!) приличных результатов, и умудряется не оставить себе ни одной минуты на анализ: почему же то или иное не сра-батывает?

Трудолюбие — это опасный миф. Тяжелая работа ложно оправдывает человека перед самим собой, семьей, сотрудниками. Упрекнуть такого человека за недостаточные результаты — это якобы несправедливо оби-деть. Ведь посмотрите, как он много работает.

Я думаю, что, наоборот, нужно отрицательно относиться к людям, кото-рые много работают. Они — лентяи, они не хотят делать небольшое ко-личество по-настоящему трудной, действительно эффективной работы, а предпочитают делать большое количество тупой, привычной работы.

Всі дані з офіційних джерел. Є підстави говорити, що число жертв сторони занижують. Повні списки загиблих і поранених оприлюднили Тбілісі і Москва, режим Кокойти продовжує цинічно торгувати мертвими душами ("1400-1600-2000"), йому сприяє і заступник начальника Генштабу ЗС РФ Ноговіцин, який назвав іншу цифру "около 4000".

Втрати Грузії:

Загиблі: 133(МО)+13(МВС)+69(цивільні)=215
Поранені: 1199(МО)+більше 200(МВС)+61(цивільні)=понад 1460 (з них 446 - продовжують лікування)
Зниклі: 70(МО)+???(цивільні)=???

Втрати Росії:

Загиблі: 74 (з яких, як мінімум, четверо - солдати-строковики, яких на війні "не було")
Поранені: 171
Зниклі: 19

Втрати Південної Осетії:

Загиблі: ???
Поранені: ???
Зниклі: ???

п.с. зверніть увагу - південноосетинській владі не вистачило тижня, щоб порахувати наслідки "геноцида" в райцентрі з кількатисячним населенням на момент початку війни.

п.п.с. за один день, 18 серпня 2008 р., на дорогах України загинуло 26, а травмовано 235 людей.

"15 августа 2008 года, Москва. ИТАК-Тсс. Президент Франции Николя Саркози с супругой получили сегодня в Кремле паспорта российских граждан из рук премьер-министра Путина. "Наш поступок - это жест доброй воли, указывающий на желание Франции и всей Европы жить в мире со своим восточным соседом, - сказал Саркози на пресс-конференции после церемонии. - Если большинство французов последуют нашему примеру, Франция сможет отказаться от обременительных расходов на оборону, потому что Россия всегда защитит своих граждан, в какой бы стране мира они ни проживали".

Кілька днів назад, на прохання друзів, я розмістив у своєму блозі невеличкий матеріал мого хорошого знайомого, відомого українського журналіста, Вахтанга Кіпіані із зсилками на альнернативні (не заангажовані РФ) джерела інформації.

Читать дальше...

Вот не знаю, как кто на это отреагирует, но неостановимо захотелось сказать, что меня тошнит. Резко, физически, на близлежащих людей. Тошнит от:

1) "ответственности перед обществом и перед нашими детьми"

2) "воспитания в подрастающем поколении чувства патриотизма и любви к родине, гордости за свой народ"

3) "приложения всех усилий для создания в стране гражданского общества"

4) "необходимости создания в стране среднего класса -- основы государства"

5) "проявлении мудрости и толерантности в решении внешнеполитических вопросов"

6) "несомненном единогласном желании народа приобщиться к европейским ценностям"

7) "споконвичного прагнення украинского народу до воли" (извините, это непереводимо)

8) "поддержки отечественного товаропроизводителя"

9) "создания рабочих мест путём иностранных инвестиций"

10) "профицита бюджета и роста ВВП, которые направляются на социально-экономическое развитие страны"

Читать дальше...

повісив на однокласниках таку от аватару на пітримку народу Грузії, не пройшло 15 хв як вона була заблокована і видалена з аватару з формулюванням як така що містить образу інших користувачів. Хто там шо говорив про відсутність цензури  в рунеті?))

Читать дальше...

Ну что, пушечное мясо, задёргались? Подумаешь, убили где-то кого-то. А на то я и Война. Зовут меня так. Зовут часто, чаще, чем маму. А маму зовут в последнюю минуту, когда уже Я пришла и разгорелась. А что самое весёлое, знаете? То, что зовут меня те люди, которые никогда умирать в боях не пойдут, из крысиных нор призывая к подвигам и массовому героизму. Ну, против массового героизма есть оружие массового поражения. Но применять Я его никогда не буду – иначе некому меня, Войну, ублажать да веселить будет. А так, миллиончик человечков туда, миллиончик сюда – и Я вечно жива. И цвету, и пахну. А вы знаете, как пахнет Война?

Читать дальше...

читаю новостные ленты, наши блоги и на каждом шагу спотыкаюсь..

Грузия.. бла, бла.. Россия, бла, бла.. война, флот, бомбежки, бла, бла, бла..

и больше всего задевает очередная поляризация славянского общества..

все мы, сцуко, готовы глотки перегрызть друг другу, если наши позиции имеют приблизительно такие оси: «..я поддерживаю Грузию..», «..лично я на стороне России..», «.. Осетия имеет право быть..»..

сразу видно, у кого что наболело..

мы бросаемся друг на друга, потрясая кулаками и изрыгая проклятия..

кто на Россию, кто на Грузию..

а потом на Украину, США, Сербию и проч., проч..

что думать по поводу войны, я пока не знаю..

мой мозг просто отказывается это как-то переваривать..

но у меня есть друзья и знакомые в каждой из этих стран..

есть русские, живущие в Батуми, и грузины, живущие в Москве..

и я не хочу говорить о глобальных геополитических раскладах..

я хочу, чтобы эти люди в разных странах не стали мешающими кому-то частностями..

чтобы «вершки» не пренебрегли их жизнями..

и больше всего меня волнует, чтобы к ним не была применима избитая истина: были люди – и нет людей..

поэтому..

я обращаюсь к каждому из вас, мои читатели..

если вы хотите отстаивать позицию своего государства (или государства, которое считаете своим)..

если вы считаете, что ваша позиция по какому-то событию государственного масштаба верная/важная/нужная/обязательная/единственно правильная, то мне хочется сказать одно: а не пошли бы вы нахуй с такой своей принципиальной позицией!

взяв  у Ta_ta

Довідка Статья Игоря Джадана была опубликована 21 марта этого года.

В тот момент сценарий закавказской войны представлялся чем-то абстрактным. Комментаторы текста иронизировали по поводу шапкозакидательских настроений автора, восхваляли грузинскую армию, издевались над глупой Рашкой и т.д.

Теперь мы имеем прекрасную возможность сравнить предположения с реальностью.

Читать дальше...

Группа выпускников, успешных, сделавших замечательную карьеру, пришли в гости к своему старому профессору. Конечно же, вскоре  разговор зашел о работе - выпускники жаловались на многочисленные трудности и  жизненные проблемы.   Предложив своим гостям кофе,  профессор пошел на кухню и вернулся с кофейником и подносом,   уставленным самыми разными чашками - фарфоровыми,   стеклянными,   пластиковыми, хрустальными и простыми, и дорогими, и изысканными. Когда выпускники разобрали чашки, профессор сказал: "Если вы заметили, все дорогие чашки разобраны. Никто не выбрал чашки простые и дешевые.Читать дальше...

Человек приехал в Англию, где, в начале недели, заключил несколько
больших контрактов, но только с тем условием, что подтвердить свое
участие в этих соглашениях он сможет лишь в ближайшие
субботу-воскресенье. Если же он откажется, то выплатит довольно
приличную неустойку.
Читать дальше...

Согласно новым правилам, разработанным Министерством национальной безопасности США (DHS), таможенники и сотрудники иммиграционных служб могут изымать у всех въезжающих на территорию страны ноутбуки и другие электронные приборы, сообщает The Washington Post.

Той, хто зуміє об'єднати Україну, навіки увійде в Історію (с) невідомий юзер з ЖЖ